Джун ("Оповідь Служниці", Марґарет Етвуд / The Handmaid's Tale by Margaret Atwood)

[covergirl_ua]

Колись Джун була звичайною дівчиною. Гаразд, викресліть це, бо тепер ця фраза видається надто заяложеною та недостатньою. Насправді Джун була звичайною до скреготу зубовного, звичайно звичайною. Вона задовольнялася всім, що дарувало чи підсовувало їй життя, погодилася на нудну, монотонну "паперову" роботу попри наявність важко заробленого університетського диплому, вірила в позитивне мислення і практично не піддавала сумніву чужі слова чи дії. Ну, це поки не прийшла біда. 

Тепер вона живе в режимі, створеному божевільними косплеєрами Старого Заповіту. Її новий статус Служниці, про який вона не просила, означає, що вона позбавлена всього, що колись мала, а натомість не отримує нічого. Джун розлучають із родиною, позбавляють усіх фундаментальних прав, змушують жити за одноманітним розпорядком в оселі, яка їй не належить, у ролі ходячого інкубатора для заможної літньої пари, яка не може мати власних дітей. Єдиний одяг, на який вона має право незалежно від сезону, - це уніформа, рівною мірою огидна в естетичному плані і незручна. Кімната, яку вона тепер займає, раніше належала іншій такій жінці, як вона, а та, як вона згодом дізнається, там-таки і вкоротила собі віку. Навіть імені в неї вже немає - його замінив своєрідний титул, який позначає, що нею володіє той багатій. Навіть більш традиційно жіноча домашня робота тепер для неї в основному під забороною, тому що вважається потенційно шкідливою для неї. На додачу до всього, їй постійно брешуть. Державна пропаганда, яку радо ковтає суспільство в цілому, залюбки повторює, наскільки важливим є існування та робота Служниць для новонародженої Республіки Гілеад і що таких, як вона, шанують і захищають. У результаті у Джун явно розвиваються психічні проблеми, наприклад, клептоманія, однак їй вдається приховувати ці проблеми практично від усіх. Але вона не гнеться і не ламається, а опирається. 

Впродовж книжки Джун перетворюється на своєрідну потрійну агентку. Коли і її господар, і його дружина потай пропонують їй домовленість, яка потребує немислимого порушення нових суспільних норм, вона погоджується, вважаючи, що через свою безсилість просто не може відмовитися від їхніх пропозицій. Однак цю установку вона швидко змінює на "чому б, блін, і ні?" й починає використовувати ці домовленості собі на користь. Вона просить про які-небудь бонуси, від дрібничок на кшталт косметики до таких, що мають велику символічну цінність, як-от фото її доньки, яку влада забрала та перевела до іншої родини. При цьому вона також дедалі більше втягується до руху опору. 

Якось виявляється, що тиха і побожна на перший погляд Служниця з іншого господарства насправді належить до руху за знищення Гілеаду і шукає нову агентку для опору. Джун їй попервах не довіряє, але поступово зацікавлюється тим, що робить рух, і врешті-решт долучається до справи. Тоді ж її вже не злякати нічим. Навіть побачивши, як іншого члена опору засуджують на смерть за дещо справді ганебне (і таке, чого він, звісно, не робив), і довідавшись, що її подругу тихенько "щезли", вона готова і рада понести далі естафету, яку їй так раптово передали. Джун усе життя бачила героїзм у виконанні інших жінок, хай часом їхні зусилля і бували спрямованими не на те або марними. Тепер настав час, коли вона зробить щось героїчне сама. 

Тому що рольові моделі важливі. 

Тому що кожен може бути героєм.