![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
covergirl_uaПодивившись на неї, можна подумати, що вона надто тендітна, щоб самостійно перейти вулицю. Тим часом сама вона вважає себе здатною переноситися в минуле - і недарма.
Ківрін - студентка Оксфордського університету, який має доступ до технології подорожей у часі, що доволі широко використовується як повноправними істориками, так і студентами, що вивчають історію. Ще на початку свого навчання вона вирішила відвідати Середньовіччя, а конкретно - Англію в пізні Середні віки, і пропрацювала на це кілька років попри те, що їй постійно говорили, наскільки це нерозсудливо. Вона знає, що Середні віки в цілому вважаються вкрай небезпечними навіть поірвняно з іншими епохами - буквально 10 із 10 балів за шкалою виробничого ризику. Їй часто нагадували, що то були часи, в які жінки були позбавлені нваіть прав на власні імена - тобто їх навіть не згадували за іменами посмертно в офіційних документах. Однак вона не здавалася. На додачу до проходження численних курсів, більш звичних для студентів-істориків, вона здобула низку навичок важкої фізичної праці, що, як відомо, були абсолютно необхідні всім середньовічним європейським жінкам за винятком надзвичайно багатих і привілейованих. Також вона вивчила чотири мертві мови, які з найбільшою ймовірністю могли знадобитися їй в обраному часі та місці, і вже за це їй можна аплодувати стоячи, як із радістю засвідчать усі, хто коли-небудь намагався опанувати кілька мов водночас. Більше того, вона буквально пролила власну кров заради достовірності. Вигадавши собі легенду, в якій було присутнє пограбування та побиття, вона відмовилася від застосування бутафорської крові на користь справжніх ран. Слід визнати, що легенда була нівроку: вирушаючи туди, де гендерні стереотипи цвіли буйним цвітом, вона вирішила обернути їх собі на користь, прикинувшись дівою в біді, яку ніхто не вважатиме підозрілою чи небезпечною. Однак виявилося, що з останнім вона помилилася. Сильно, жахливо помилилася.
Почнімо з того, що ще в Оксфорді вона заражається противнючим вірусом і захворює одразу після прибуття до минулого, а її ретельно створене інкогніто розлітається на шматки, поки вона марить. Оскільки пристойній жінці в місцевій культурі не годиться долати будь-яку більш-менш велику відстань самій, вона застрягає у крихітному глухому сільці під пильним оком матері місцевого лорда. Безумовно, вона вскочила у дуже серйозну халепу. Однак вона вибирається з цієї халепи неушкодженою, демонструючи при цьому чималу силу і витривалість. Хоча за Ківрін постійно наглядають, їй вдається записати низку аудіозвітів для свого наставника та чимало поспостерігати за місцевими подіями (а вони самі по собі є невичерпним джерелом психічних травм за уявленнями 21 століття) - попервах іще будучи трохи нездоровою. Хоча виявляється, що середньоанглійська мова, яку вона вивчала в Оксфорді, має дуже мало спільного з реальною живою мовою, якою говорять її нові знайомі, вона навчається останньої досить легко, щоб почати спілкуватися з місцевими за лічені дні. Крім того, дізнавшись, що вона загубилася в часі, опинившись у 1348 році, на самісінькому початку Чорної смерті в Англії, а не у відносно безпечному 1320-му, Ківрін не падає духом. Коли починається катастрофа, Ківрін робить усе, що в її силах, аби допомогти людям, які стали їй небайдужими, хоча вони здебільшого є нестерпними вузьколобими істотами, що практично не мають поняття про гігієну і геть не мають поняття про особистий простір. Ба навіть більше - коли їх лишається зовсім небагато, вона думає, чи не втекти з ними до вільної від чуми північної Шотландії, пожертвувавши шансом на власний порятунок колегами. От тільки її вони таки рятують, але їй самій так і не вдається когось урятувати.
Ківрін демонструє неабияку суб'єктність для людини, змушеної більшу частину свого "екранного часу" проводити в ролі справжньої діви в біді. Хоча вона тільки починає мандрувати в часі, вона здійснює унікальну за сміливістю подорож, будучи абсолютно свідомою всіх пов'язаних із нею ризиків. Невелика випадковість підвищує ставки ще більше, але їй усе одно вдається повернутися додому живою, жодного разу не зрадивши свою трудову етику або моральні переконання. Вона навіть не думає про дії, які в її ситуації явно є неможливими. але робить усе, що може, коли люди, в яких значно більше особистої свободи та ресурсів, просто тікають, рятуючи свою шкуру. Навіть якщо не говорити про менш очевидні та більш символічні прочитання її образу (якщо коротко, то, в принципі, ця дівчинка - Ісус, і це ще тільки найбільш очевидне), Ківрін просто викликає відвертий, абсолютний, однозначний захват.
*Також вона з'являється в оповіданні "Пожежна варта" (Fire Watch) із того ж циклу, але лише в епізодичній ролі.
Ківрін - студентка Оксфордського університету, який має доступ до технології подорожей у часі, що доволі широко використовується як повноправними істориками, так і студентами, що вивчають історію. Ще на початку свого навчання вона вирішила відвідати Середньовіччя, а конкретно - Англію в пізні Середні віки, і пропрацювала на це кілька років попри те, що їй постійно говорили, наскільки це нерозсудливо. Вона знає, що Середні віки в цілому вважаються вкрай небезпечними навіть поірвняно з іншими епохами - буквально 10 із 10 балів за шкалою виробничого ризику. Їй часто нагадували, що то були часи, в які жінки були позбавлені нваіть прав на власні імена - тобто їх навіть не згадували за іменами посмертно в офіційних документах. Однак вона не здавалася. На додачу до проходження численних курсів, більш звичних для студентів-істориків, вона здобула низку навичок важкої фізичної праці, що, як відомо, були абсолютно необхідні всім середньовічним європейським жінкам за винятком надзвичайно багатих і привілейованих. Також вона вивчила чотири мертві мови, які з найбільшою ймовірністю могли знадобитися їй в обраному часі та місці, і вже за це їй можна аплодувати стоячи, як із радістю засвідчать усі, хто коли-небудь намагався опанувати кілька мов водночас. Більше того, вона буквально пролила власну кров заради достовірності. Вигадавши собі легенду, в якій було присутнє пограбування та побиття, вона відмовилася від застосування бутафорської крові на користь справжніх ран. Слід визнати, що легенда була нівроку: вирушаючи туди, де гендерні стереотипи цвіли буйним цвітом, вона вирішила обернути їх собі на користь, прикинувшись дівою в біді, яку ніхто не вважатиме підозрілою чи небезпечною. Однак виявилося, що з останнім вона помилилася. Сильно, жахливо помилилася.
Почнімо з того, що ще в Оксфорді вона заражається противнючим вірусом і захворює одразу після прибуття до минулого, а її ретельно створене інкогніто розлітається на шматки, поки вона марить. Оскільки пристойній жінці в місцевій культурі не годиться долати будь-яку більш-менш велику відстань самій, вона застрягає у крихітному глухому сільці під пильним оком матері місцевого лорда. Безумовно, вона вскочила у дуже серйозну халепу. Однак вона вибирається з цієї халепи неушкодженою, демонструючи при цьому чималу силу і витривалість. Хоча за Ківрін постійно наглядають, їй вдається записати низку аудіозвітів для свого наставника та чимало поспостерігати за місцевими подіями (а вони самі по собі є невичерпним джерелом психічних травм за уявленнями 21 століття) - попервах іще будучи трохи нездоровою. Хоча виявляється, що середньоанглійська мова, яку вона вивчала в Оксфорді, має дуже мало спільного з реальною живою мовою, якою говорять її нові знайомі, вона навчається останньої досить легко, щоб почати спілкуватися з місцевими за лічені дні. Крім того, дізнавшись, що вона загубилася в часі, опинившись у 1348 році, на самісінькому початку Чорної смерті в Англії, а не у відносно безпечному 1320-му, Ківрін не падає духом. Коли починається катастрофа, Ківрін робить усе, що в її силах, аби допомогти людям, які стали їй небайдужими, хоча вони здебільшого є нестерпними вузьколобими істотами, що практично не мають поняття про гігієну і геть не мають поняття про особистий простір. Ба навіть більше - коли їх лишається зовсім небагато, вона думає, чи не втекти з ними до вільної від чуми північної Шотландії, пожертвувавши шансом на власний порятунок колегами. От тільки її вони таки рятують, але їй самій так і не вдається когось урятувати.
Ківрін демонструє неабияку суб'єктність для людини, змушеної більшу частину свого "екранного часу" проводити в ролі справжньої діви в біді. Хоча вона тільки починає мандрувати в часі, вона здійснює унікальну за сміливістю подорож, будучи абсолютно свідомою всіх пов'язаних із нею ризиків. Невелика випадковість підвищує ставки ще більше, але їй усе одно вдається повернутися додому живою, жодного разу не зрадивши свою трудову етику або моральні переконання. Вона навіть не думає про дії, які в її ситуації явно є неможливими. але робить усе, що може, коли люди, в яких значно більше особистої свободи та ресурсів, просто тікають, рятуючи свою шкуру. Навіть якщо не говорити про менш очевидні та більш символічні прочитання її образу (якщо коротко, то, в принципі, ця дівчинка - Ісус, і це ще тільки найбільш очевидне), Ківрін просто викликає відвертий, абсолютний, однозначний захват.
*Також вона з'являється в оповіданні "Пожежна варта" (Fire Watch) із того ж циклу, але лише в епізодичній ролі.
