covergirl_ua | Entries tagged with суперсили

Якось, а якщо точніше, то за п'ять хвилин після нашого часу, світ обвалився під вагою великих хвиль. Старі владні структури зруйнувались, а з їхніх руїн виріс чудесний новий світ з несподіваними політичними гравцями. Принаймні одне плем'я корінних американців, діне (тобто навахо), здобуло незалежність, але в нього все одно залишається купа проблем. Після великої катастрофи на землю повернулися давні боги та чудовиська й ходять тепер серед звичайних людей, які здебільшого не мають для них великого значення. На щастя, існує чималий контингент осіб із суперсилами, здатних захистити собі подібних. На жаль, не всі вони рівні між собою.
На додачу до майже шести футів зросту та доброї фізичної форми, Меґґі може похвалитися двома силами, які легко використати в бою та які дозволяють їй заробляти на життя боротьбою з різними надприродними супротивниками. На жаль, обидві ці сили в дії мають не надто симпатичний вигляд, а побічні ефекти від їх використання часом бувають відверто катастрофічними. Більше того, якщо вчитель Меґґі - однозначний герой для її народу, її саму вважають паршивою вівцею, недоторканною, яку здебільшого краще уникати. Не дивно, що Меґґі важко довіряти людям поза своїм вузьким колом спілкування, однак їй настав час почати це робити. Один з її нових знайомих, попри нестерпні манери, видається цінним союзником із силами, що ідеально доповнюють її сили. А їй знадобляться всі союзники, яких вона зможе залучити, бо невдовзі вона не з власної волі встряне у справи богів.
Героїчний учитель Меґґі нещодавно таємничо зник, і їй дедалі важче контролювати себе та успішно виконувати свою роботу. Однак є кілька речей, що заважають їй відшукати пропалого Монстровбивцю. Найважливіше - те, що монстри, з якими вона бореться, виявляються звичайними пішаками якоїсь набагато могутнішої та страшнішої істоти. Вона не боїться дражнити Меґґі зачіпками, що вказують на її місцезнаходження та буквально проявляються у вигляді сліду з блискавки. Меґґі таки йде за цим слідом разом зі своїм зарозумілим новим знайомим і змушена піддати сумніву все, що знала про вищі сили. Вона буквально поб'ється з божеством, ризикне давніми й новими дружніми стосунками, що багато для неї значать, і розпрощається з деякими своїми ілюзіями. Однак це, попри всі її зусилля, лише початок її шляху.

Дисклеймер: власні назви з "Макової війни" я наразі транскрибую інтуїтивно. Якщо назва видається схожою на китайську, я послуговуюся старою системою Кірносової (читай: адаптованою системою Палладія). Про нещодавно оприлюднену систему Кірносової-Цісар знаю, проте користуватися нею ще не ризикую. Решту власних назв транскрибую, спираючись на англомовний оригінал. За кілька днів до початку роботи над цим дописом я спробувала зв'язатися з авторкою та попросити в неї якийсь довідничок із вимови та/або етимології власних назв, бо підозрюю, що там удосталь слів із рідкісних азійських мов, які дуже важко розпізнати "на око". Але вона на моє повідомлення так і не відповіла. Принагідно висловлюю співчуття потенційним українським перекладачам трилогії про "Макову війну" (так, я сподіваюся, що вона дістанеться на переклад мені, і заради цього готова мордуватися не менше, ніж головна героїня перед вступом до академії, та ви ж знаєте: сама себе не пожалієш - ніхто не пожаліє).

Жинь, м'яко кажучи, ніколи не відчувала любові прийомних батьків, але договірний шлюб у чотирнадцять років із утричі старшим за неї чоловіком - це було забагато навіть для такої родини, як у них. Їй спав на думку лише один спосіб від нього врятуватися - продовжити навчання. Однак у всій Нікарській імперії є всього один вищий навчальний заклад, що приймає студентів безкоштовно - Сінеґардська академія. І так уже вийшло, що він - найкращий в країні та відомий тим, як важко туди потрапити. Вступати туди можуть лише ті, хто одержує найкращі результати на Кецзюй, щорічному іспиті для потенційних студентів, і навіть це ще не гарантує випуску з академії. Тож Жинь потрібно всього за два роки навчання в поєднанні з повноцінною роботою наздогнати своїх багатих і випещених однолітків, які буквально почали свій шлях до елітної освіти, ледве навчившись ходити. Їй це вдається. Спершу їй доводиться спростовувати звинувачення в обмані. Потім доводиться пристосовуватися до життя, що ніколи їй не призначалося.
Важко вивчати з нуля кілька академічних дисциплін одночасно, але це, як доводить Жинь, реально. Домогтися прийняття від снобів із гарних родин набагато важче, але вона взагалі може без цього обійтися. Завдяки несподіваному повороту подій Жинь перетворюється на унікального для свого часу бійця. По суті, вона виявляється живим доказом правдивості стародавніх легенд про шаманів і їхні здібності. Вона здатна користуватися величезними силами особливо войовничого бога, силами, які можна обернути на справжню зброю і які тому є дуже корисними для нікарської армії. Схоже, Жинь більше не треба думати, що робити після випуску, позаяк на неї чекає стабільна робота в війську - поки не розпочинається справжня війна.
Перенаселена Муґенська федерація, що швидко модернізується, звісно, вже двічі воювала з Ніканом, і під час другої з цих воєн Жинь осиротіла (як виявляється згодом, більш ніж в одному розумінні). Останнього разу за Нікан заступилась інша держава, та Муґен надто вже рішучо налаштований заграбастати собі нікарські ресурси, в тому числі людські, щоб боятися пов'язаних із цим ризиків. Нове вторгнення стає швидким і кривавим, тож батьківщині Жинь потрібно, щоб на її захист стали всі, хто здатен тримати зброю. Так на полі бою опиняються навіть студенти елітної академії. У ролі звичайної бійчині Жинь передбачувано посередня, її здебільшого рятують удача та несподіваний друг. Однак усе змінюється, коли її проявляються та застосовуються за призначенням її надприродні сили. Жинь охоче долучається до майже секретного підрозділу шаманів і знайомиться там із кількома спорідненими душами, але також гостро усвідомлює невіддільні від своєї нової роботи небезпеки та дискримінацію. Коли вона та її новий підрозділ починають досягати успіхів у війні, усі їхні здобутки зводять нанівець хитрощі ворога та інтриги просто в них за спинами. Ба більше, Жинь дізнається певну неприємну правду про обидва боки конфлікту (самі розумієте, Нікарська імперія не просто так називається імперією), що безпосередньо стосується її життя. Це означає, що вона б могла просто відсторонитися від цього конфлікту, та вона навіть не розглядає це як варіант. Як вона може рятувати тільки власну шкуру, коли досі не відомщені її друзі та близькі? Праведний гнів допомагає Жинь вивільнити свої сили повністю, діючи у справжньому єднанні зі своїм божеством-покровителем, хоча вона усвідомлює всі пов'язані з цим ризики. Помста їй удасться, і вона буде страшною.

Кей звикла до нестабільного кочового способу життя, який диктує її мати, талановита, проте недооцінена рок-музикантка. Однак її старе життя раптово закінчується після одного дуже неприємного інциденту, і їй доводиться оселитися в домі свого дитинства. В дитинстві вона мала друзів, із якими їй було цікаво, хоч вони й були не зовсім людьми. Тепер вона впевнена, що ці друзі були звичайним витвором її уяви, поки не стає очевидно, що вона помилялася. Кей випадково зустрічає одного молодика і рятує йому життя. Цей молодик виявляється справжнім лицарем фейрі та щедро винагороджує Кей за її дії. Однак друзі дитинства з царства фейрі попереджають Кей, що з цим хлопцем не варто водити компанію, позаяк він убив одного з її друзів. Повіривши їм, Кей обманом дізнається в нього його істинне ім'я й таким чином здобуває над ним необмежену владу.
Із фейрі Кей пов'язують не лише друзі та знайомі, бо вона сама є підмінком - піксі, якою підмінили людську дитину так, що її людська мати досі не здогадалася. Це, звісно, дає бонуси у вигляді магічних сил, але вони аж ніяк не компенсують негативних наслідків для життя Кей. Оскільки у фейрі алергія на залізо, їй для виживання в людському світі потрібні спеціальні пристосування. А світ фейрі є небезпечним для Кей, тому що Неблагий Двір бажає принести її в жертву під час магічного ритуалу, необхідного для повсякденного керування його володіннями. Кей не збирається так просто віддавати життя, але це призводить до хаосу та її участі в довготривалій боротьбі за владу через фейрі. Так уже сталося, що одну з найважливіших ролей у цій боротьбі відіграє її новий знайомий, тож вони не можуть не стати союзниками. Осягаючи політику фейрі, Кей водночас доводиться розбиратися з більш прозаїчними проблемами, наприклад, рятувати (та часом втрачати) друзів-людей чи примиряти свою людську матір зі своєю істинною природою. Однак, хоча у світі людей часом буває нелегко, королівство фейрі нітрохи не краще. Благий і Неблагий Двори, попри свої назви, не так уже й відрізняються у питаннях влади чи поводження з людьми. Кей ніде не збирається радикально змінювати ситуацію, але кінець кінцем досить сильно впливає на світ фейрі, щоб той принаймні став безпечнішим для тих, кого вона цінує. Сама ж вона планує жити і як людина, і як піксі, ділячи свій час між двома світами.

Цілком очевидно, що мати дві душі в одному тілі - це неабияка морока, але мало хто знає це краще, ніж Єйне Дарр, молода войовниця та спадкоємиця двох монархій. Виховали її як спадкоємицю престолу Дарру, матріархальної країни, яку дедалі частіше розглядають як архаїчну глушину. Незважаючи на все, що це тягне за собою (Дарр усе ж таки поступово втрачає позиції у великій політиці), Єйне з радістю прийняла б свою долю, якби не її змішане походження. Її дід по матері, нинішній правитель єдиної наддержави їхнього світу, не молодіє з роками, і йому потрібно визначити спадкоємця. Будучи його прямим нащадком, Єйне опиняється серед кандидатів, і її викликають до двору. Там вона просто не може не досягти успіху: єдиною альтернативою цьому, яку передбачає традиція, є загибель. Звичайно, може здатися, ніби в Єйне немає жодних шансів у протистоянні з вихованими при дворі родичами-інтриганами, але в неї є власні секрети.
Так уже сталося, що Єйне - ще й допитлива дівчина, яка вже довго сушила собі голову над таємницею смерті своєї матері. Опинившись у місці, де її мати провела більшу частину життя, вона рішуче налаштована дізнатися більше, і їй це вдається. Можливо, іншим особам королівської крові її схильність уболівати за аутсайдерів і здається смішною, але вона дає свої плоди: Єйне заводить дружбу з полоненими богами, які ще можуть запропонувати дуже багато. Створюючи нові союзи, Єйне дізнається, що двір її діда ще жахливіший, ніж вона спершу думала, і знаходить не один огидний скелет у шафах можновладців. Коли їй мстяться, вона змушена дивитися, як на її батьківщину вдираються, а її друзів піддають насильству, але вона з гідністю все це витримує. Власне кажучи, покласти край несправедливостям, які бачить Єйне, може лише вона сама: в неї пересадили душу давно загиблої богині життя, однієї з найстаріших і наймогутніших божеств цього світу. Коли сутність володарки життя буде активована в новому тілі, світ неодмінно зміниться назавжди, але це, звісно, матиме наслідки для її носія. Ще до свого воскресіння в новій формі Єйне стикається зі складним питанням: якою мірою все це визначає її? Скільки в ній її самої, а скільки - покійної великої богині? Врешті-решт, чи можуть її нові божественні друзі бачити в ній ту, ким вона є, а не те, що вона для них символізує? Та все ж ці запитання - невелика ціна за сили, що змінюють реальність, і можливість по-справжньому викрити та знищити зламану систему. Самопожертва Єйне дійсно призводить до руйнування старого порядку, але чи буде новий світ, у якому вона матиме великий вплив, кращим і справедливішим?

Дредноут - не просто металюдина, особа з суперсилами, яка може бути супергероєм, а може ним і не бути. За багато років ім'я Дредноута стало для багатьох людей синонімом справедливості та безпеки. Звісно, його загибель від рук маловідомої суперлиходійки впливає на мільйони людей, але нікого вона не зачіпає так сильно, як Денні Тозер. Так вийшло, що ця дівчина стояла неподалік від місця, де відбувся останній бій Дредноута, і тому виявилася єдиною людиною, якій він міг передати сили. Це тягне за собою безліч проблем.
По-перше, Денні - трансгендерка і "сидить у шафі": вона вже давно знає свою справжню гендерну ідентичність, але мовчить про неї, не в останню чергу через досить традиційний світогляд своїх рідних. Перетворення ж на Дредноута змінює тіло людини відповідно до її бажань, нехай і в дрібницях: усі попередні Дредноути ставали вищими, симпатичнішими абощо. У випадку Денні відбувається практично миттєвий перехід: її тіло докорінно змінюється (і при цьому стає нереально гарним), а це не може не здивувати деяких людей. Перетворення Денні жахає її батька, який уже демонстрував схильність до насильства, а тепер рішучо налаштований переховувати Денні, поки вона не пройде гормонотерапію. Попри це, вона готова продовжувати справу Дредноута як супергероя у складі знаменитого Легіону Пасіфіка, хоча його правила відверто не допускають неповнолітніх до бойових дій. Утім, невдовзі Денні пориває з Легіоном, оскільки йому складно забезпечити атмосферу прийняття для людини з соціальної групи, з якою він досі знався мало, і вивчає новоздобуті сили самотужки. Не маючи попередньої підготовки чи досвіду, вона завдяки своїй надлюдській силі рятує людей, що стрімко летіли на смерть в авіакатастрофі, а здатність літати виявляється благословенням і сама по собі.
Особисте ж життя Денні одночасно йде на пси та робить новий захопливий поворот. Її давня дружба з однокласником руйнується через те, що цей однокласник - гад, якого Денні тепер цікавить лише як потенційна дівчина-трофей. (Якби ж він знав, що насправді її приваблюють дівчата!) Однак вона знаходить нову подругу в особі Сари, яка приховує, що є металюдиною, як і Денні - щоправда, з іншими здібностями. Коли Сара знайомить Денні зі світом металюдей, вони роблять неочікувані відкриття, досягають успіхів і встрявають у халепу, що швидко переростає в катастрофу. Хоча для Денні й важливо мати та використовувати моральний компас, вона дізнається, що етика часто є привілеєм, а мораль як така буває складною й суб'єктивною. В металюдському світі зміщується баланс сил, не в останню чергу через дії Денні. Відомості про нову, досі нечувану загрозу з космосу підіймають запитання про природу металюдей як таку. Кінець кінцем Денні стикається з відчуженням практично від усіх, кого добре знає, та дріб'язковими ударами в спину від тих, хто насправді має її підтримувати. Світ навколо Денні стрімко змінюється, і вона мусить виживати в ньому самостійно. Можливо, тут не обійдеться й без суперсил.

Досі в цьому блозі розглядалися персонажки, що є або героїчними, або принаймні позитивними; вряди-годи він торкався моральних "сірих зон". Тепер настав час сходити на темний бік.
Сказати, що Сіфен не мала привілеїв від народження, означає применшити дійсність. Вона, вихована жорстокою тіткою, яка просто обожнює розводитися про не зовсім достойне походження дівчини, навчилася працювати та навчатися натщесерце й терпіти побої за жахливі гріхи на кшталт "просто надто довго дивилася на гарного хлопця". Однак у Сіфен є цінний дар, який частенько їй допомагав, хоч і в дрібницях - приголомшлива краса. В поєднанні з годящою освітою симпатична зовнішність може завести її дуже далеко. Відомо, що привабливі прості дівчата не раз потрапляли до імператорського палацу, лишень опинившись у потрібному місці в потрібний час, але тітчині карти вказують на те, що Сіфен може досягти більшого за будь-яку з них. Тому тітка, хоч яка вона бувала зла, ніколи не била Сіфен по обличчю. Тому Сіфен здобула освіту, унікальну для жінки з її соціальним становищем. Вона не лише має мистецькі навички й добре розуміє літературу, а й дещо знає про магію.
Поки що Сіфен знає про темні мистецтва небагато, але їй відомий дуже ефективний спосіб регенерації, і це її не тішить. Хоч вона й бачить, що свіжа кров із серця іншої істоти може творити дива з її тілом, їй осоружна думка про вбивство будь-якої живої істоти. Однак у світі, де мікробів повно, а доступ до антисептиків украй обмежений, вона не може дозволити собі ходити з незагоєною подряпиною на обличчі й тому змушена тимчасово забути про емпатію. Зрештою, хоча краса для неї - ще не все, все решта без неї не вартуватиме нічого.
Виявляється, темні мистецтва надзвичайно добре підходять Сіфен, і невдовзі вона здобуває інші магічні навички. Якщо вона не може добитися чогось самотужки, про це можуть подбати її союзники, часто несподівані. Найголовніший серед них - Зміїний Бог, пропаще божество з власними планами та готовністю допомогти молодій людині з магічним даром, яка жадає влади. Тож не дивно, що Сіфен успішно протистоїть у грі престолів більш досвідченим противникам. Хто б міг подумати, що молода дівчина з села може бути витонченою інтелектуалкою? Хто б міг запідозрити, що така людина, як вона, може мати якусь думку про такі речі, як економічна політика? Сіфен не боїться пхати носа куди завгодно в палаці, аби його тільки було чим зцілити, і ця відвага справді йде їй на користь. За кілька років Сіфен (перепрошую, ІМПЕРАТРИЦЯ Сіфен) стає наймогутнішою людиною імперії. Однак вона геть забула про одне - про свою особистість. Відмовившись від своїх колишніх етичних принципів і гальм, Сіфен мало-помалу втрачає себе і, в принципі, не зважає на це й тим паче не зважає на шкоду, яку чинить іншим людям. Її правління перетворюється на царство страху, і імперія почне розвалюватися, коли вона ще сидітиме на троні. Втім, є одна людина, яка попередить катастрофу й надере Сіфен її лиходійську дупу. По суті, від неї потрібно тільки одне - залишатися цілковитою протилежністю Сіфен.

Уперше Ліра опиняється в центрі уваги читачів, порушивши правила, незважаючи на все, що каже її дуже говіркий внутрішній голос у матеріальній подобі, і цим рятуючи життя людини. Відтоді вона жодного разу не розчаровує. Досить скоро вона зацікавлюється таємницею, що також стосується одного з її близьких людей. Ліра могла б насолоджуватися розкішним життям із ласки багатої й чарівливої науковиці та світської дами, що її вдочерила, але просто нездатна на це, дізнавшись, що ця жінка винна у зникненні багатьох дітей, серед яких - її найкращий друг. Ліра тікає, аби його знайти, а в результаті робить при цьому набагато більше. Рятівні місії, саботаж, дрібні політичні інтриги - вона за короткий проміжок часу пробує себе в усьому. Цю дівчинку відносно слабко вражає те, що вона має справжню суперсилу, і їй не страшно перечити чи брехати небезпечним гігантським розумним істотам, які не є людьми. Однак Ліра не всемогутня і не знає всього - і будьмо чесними: кінець кінцем вона - лише дитина, що намагається якось розібратись у світовій політиці, будучи оточеною ворогами. Її все одно можна обманути, і таким чином вона втратить декого з близьких, як у буквальному, так і в фігуральному розумінні.
Однак вона знаходить нових знайомих і друзів, коли відкриває для себе паралельні всесвіти, хоч і постійно наражається на величезні культурні бар'єри. Деякі люди з іншого світу (насправді цей світ - наш із вами) виявляться більш надійними та чуйними за її рідних батьків - людей, яким теж випала нелегка доля. У їхньому супроводі Ліра має відіграти ключову роль у прийдешній війні за майбутнє всього мультиверсуму. У цій війні вона знайде абсолютно несподіваних союзників і побачить, як люди, найменш схильні робити щось заради інших, здійснюють геройські вчинки, часом буквально самогубні. Однак Лірі не приносить спокою навіть перемога її боку: щоб забезпечити всім безпечне майбутнє, вона має раз і назавжди пожертвувати особистим життям. Це, по суті, еталон травматичного досвіду для більшість людей її віку, проте Ліра не втрачає смаку до життя. Вона продовжує вірити в можливість змінити систему і бажає це зробити. Чи вдасться це їй - зовсім інша історія, досі не закінчена "Книга Пилу". Серйозно, всі, хто має якийсь вплив на процес, покваптеся й випустіть останні дві книжки!

Батьківщина Гаррі - імперія, що процвітає й розширюється, та їй самій від цього дуже мало користі. Вона, юна леді з аристократичної родини, має дотримуватися певних стандартів, але це нелегке завдання для такої, як вона - сирітка зі скромними статками, не наділена вродою, здатною це компенсувати. Єдине, що світить Гаррі, - поїздка до далекого Дамару, здебільшого пустельної країни, що поступово втрачає колишню велич через низку проблем. Клімат у Дамарі вже не такий, як раніше. Його територію повільно завойовують із півдня, а з півночі самому його існуванню загрожують орди не-зовсім-людей. Блакитний меч, стародавня реліквія, якою не може орудувати жоден чоловік (зате цілком може жінка), вже давно не використовувався, а люди з магічними силами трапляються дедалі рідше. Словом, Дамару вкрай потрібен герой. І так уже вийшло, що цей герой має бути жінкою.
Гаррі, звісно, нічого про це не знає і практично не може дізнатися нічого цінного про Дамар, не викликавши ні здивування, ні підозри. Зрештою, нащо це робити молодій леді з пристойної родини, якщо навіть багато високопосадовців не намагаються зрозуміти Дамар або просто не можуть через своє іноземне походження? Однак їй усе одно невдовзі доводиться взятися за це самотужки, коли її викрадає сам лідер дамарців, король Корлат.
Попри те, що її сили ще сплять, а звідки вони взялися, незрозуміло, Корлат дуже вірить у Гаррі як у потенційну жінку-героя. Якщо адаптуватися до абсолютно нової культури їй здебільшого доводиться своїми силами, її військова підготовка вважається серйозною справою, і Гаррі починає цю підготовку, ще навіть не зрозумівши, нащо це їй потрібно. Гаррі не розчаровує незважаючи на фізичний біль і проблеми з адаптацією. Не розчаровує вона навіть тоді, коли дезертує, буквально втікши від Корлата. Гаррі чітко бачить, що король припускається стратегічної помилки, яка дорого обійдеться всьому Дамару, і вона може лише порушити його накази заради вищого блага. Зрештою, саме так і поводяться герої. Якщо він хоче знайти жінку-героя, що врятує Дамар, він її отримає.

Фінікс достеменно не знає про себе нічого. Невдовзі це зміниться.
Вона названа на честь чи то міста свого походження, чи то міфічного птаха і провела все життя у, по суті, величезному розцяцькованому лабораторному комплексі, справжнє призначення якого відоме навіть не кожному з його мешканців. Формально їй чи то два роки, чи то сорок - залежно від того, який вік вас цікавить більше: хронологічний чи біологічний. Вона відзначається майже надлюдською вченістю, проте завдяки вихованню абсолютно не розуміє, як влаштований світ. Однак усе це і близько не пояснює її істинну природу, про яку вона довідається лише завдяки низці надзвичайних подій.
Хоча Фінікс важко переживає таємничу смерть друга, насправді у небезпеці вона сама. Невдовзі вона відкриває свою найбільшу суперсилу, яка в разі активації, буквально спалює її зсередини. Однак це практично не проблема, оскільки Фінікс також здатна воскресати самотужки, так, що на згадку про кінець їй не залишається навіть шраму. Ба більше, Фінікс швидко дізнається, як цю здатність можна перетворити на зброю, і користується нею за потреби. Та попри всі свої суперсили Фінікс прагне нормального життя і влаштовує його собі - щоправда, ненадовго. Корпорація, що її створила, не збирається дати чи не найбільшому своєму активу втекти, тож Фінікс невдовзі знову опиняється на втіках. От тільки цього разу вона знаходить супутників - парочку таких самих мутантів зі зруйнованої лабораторії. Всі вони бачили несправедливості, які вчиняли їхні творці, і побачать іще більше, але їм уже тепер здається, що з них досить. Втім, важко сказати, що дратує Фінікс більше - те, що її противники спокійно йдуть наперекір природі, чи властивий їхній діяльності расистський підтекст. Очевидно лише одне: вона хоче справедливішого, безпечнішого світу, що відповідає її ідеалам. Попри необхідність об'єднувати зусилля з іншими людьми, наділеними суперсилами, вона є однією з головних рушійних сил бунту, який починає назрівати, і продовжує боротьбу навіть тоді, коли залишається сама. Фінікс поступово усвідомлює, що вона є зброєю за природою, такою собі живою ядерною бомбою. Однак вона готова використовувати це у власних цілях - особливо тоді, коли їй набридає людство як таке.

Цього разу я зроблю дещо незвичне - розповім про персонажку з Warhammer 40,000 (40k), який формально є ігровим сетингом. Однак я з ним знайома передусім завдяки книжкам про цей усесвіт, та й узагалі прийшла у фендом заради книжок, а ця персонажка - ГГ однієї з них, тож гадаю, що вона технічно вписується у формат. ( Read more... )

І знову у нас відносно спойлерний допис, тому знову ховаю текст під кат.
( Read more... )

Коли їхня мати, що мітить у злі королеви-відьми, надумала заволодіти світом, Морі та її сестра-близнючка Мор цілком могли залишитись осторонь. Та все ж вони зробили інший вибір і жахливо постраждали: через майже абсурдний нещасний випадок під час їхньої битви Мор загинула, а Морі отримала інвалідність. Таким чином, життя Морі перетворюється зі стерпного на натуральне пекло. Вона залишається без людини, яку звикла вважати своєю половинкою (до того ж кращою у певних аспектах), навіки позбувається можливості займатися спортом, в тому числі й тим, який їй подобався, та стикається з недоступністю середовища практично всюди, куди приходить. Морі змушена боротися з постійним фізичним болем, який ще й не дає їй бачити фей так часто, як раніше. А на додачу до всього її відправляє до школи-пансіону в Англії, середовища, відверто ворожого до таких дівчат, як вона - валлійка з інвалідністю і представниця середнього класу, - батько, якого вона практично не знає. Однак Морі впевнена: з книжками її існування все ще стерпне. Вона - завзята шанувальниця фантастики і швидко знаходить кілька стабільних джерел нових книжок для себе, хоча й може прочитати один роман менш ніж за день. І все ж Морі, хоч і схована за стінами відверто немагічної школи, не захищена від шкідливої магії, яку застосовує її мати, а її спроби самооборони можуть провалитись або забезпечити їй покарання від адміністрації школи.
Щоправда, корисна магія не зовсім зникла з життя Морі. Їй вдається зустрітися з померлою сестрою - і вона мало не йде за нею. Вона за будь-якої нагоди намагається зустрітися з феями, і часом це їй навіть вдається. Перш ніж заприсягтися ніколи не застосовувати магію не задля самозахисту, вона виконує ритуал для того, щоби знайти споріднені душі. Можливо, він навіть виявився неймовірно успішним. Або ні. Проблема з магією, якою користується Морі, у тому, що вона сильно впливає на час і простір і її існування завжди можна заперечити. Тож, наскільки ми знаємо, Морі могла знайти свій клуб любителів фантастики суто випадково або, власне, начаклувати його. Вона могла чарами добитися симпатії від свого ідеального хлопця або зробити так, що він узагалі з'явився на світ. Ба більше, є ймовірність, що вона створила весь фантастичний фендом разом із клубами та конвентами (і цим блоґом, гадаю, теж). Схоже, ми ніколи не знатимемо правду - кінець кінцем, зміни у просторово-часовому континуумі просто неможливо ні довести, ні спростувати.

Щоправда, є руїни заводу, який колись мозолив очі Морі та Мор. Труп чоловіка, який чіплявся до Морі. Хлопець-маґл, якому з допомогою Морі вдалося побачити фей. А ще нетрадиційна процедура, в якій Морі відчуває потужну магію, приносить її скаліченій нозі більше користі, ніж офіційна медицина. Під час іншого двобою з матір'ю Морі навіть бачить справжню казкову магію, значно яскравішу за все, з чим вона досі стикалася. Втім, її якраз дуже-дуже легко спростувати. Судячи з того, що ми знаємо, там усе можна просто пояснити тим, що книжки люблять тих, хто їх любить. А хіба ні?

Рідрі не пощастило народитися у всесвіті, розідраному військовим конфліктом, і постраждати від нього в дитинстві. Перш ніж стати підлітком, їй довелося пережити втрату батьків і відновитися від ушкодження мозку, будучи аутичною дитиною. Ба більше, вона вийшла з усього цього загартованою, сильнішою і розумнішою, заразом відкривши в собі низку талантів. Коли вона виростає, виявляється, що вона цілком може покласти край цій війні, що лютувала більшу частину її життя.
До двадцяти шести років Рідра встигає написати декілька книжок поезії (і від неї явно можна чекати більше), отримати ліцензію пілота космічного корабля, досягти успіху в бойових мистецтвах і, що найважливіше, спробувати попрацювати на армію рідного Альянсу криптографом і знудитися цією роботою. Однак армії вдається після тривалого торгу отримати від неї допомогу знову, коли вона стикається з лінгвістичною головоломкою, яку геть не може розгадати. Інша сторона конфлікту, Загарбники, почали використовувати під час саботажу таємничий код, який у війську Альянсу прозвали "Вавилон-17". От тільки, як швидко помічає Рідра, це не код, а мова. І до того ж дуже дивна мова. Швидке знайомство з Вавилоном-17 дає Рідрі можливість прогнозувати, де відбудеться наступна атака, тож вона здуває пил зі своєї ліцензії пілота і береться керувати космічним кораблем. Справі не допомагає те, що частина спеціально підібраної нею команди, попри очевидну компетентність, страждає від власних психологічних проблем. Однак Рідрі все-таки вдається дати раду багатьом їхнім проблемам і навіть вести їх у справжні космічні бої, водночас ведучи перемовини з численними можновладцями, від яких залежить їхня місія та життя, і гарячково працюючи над граматикою та лексикою Вавилону-17. Щоправда, вона не враховує, що її інтелект, знання та здібності, які завжди дуже їй допомагали, цілком можуть її згубити. Або ні. Насправді можливо, що вона знайшла спосіб не лише виправити лихо, якого вона сама накоїла, а й побити Загарбників їхньою ж зброєю.

Атль вважає себе невдахою. Вона завжди була дурепою, безвідповідальною, слабачкою - словом, паршивою вівцею своєї родини, але це, здається, не має значення, поки її матір і старша сестра не стають жертвами жорстокого вбивства. Тепер вона зобов'язана помститися безжалісному ворогові, який має значно більше ресурсів, а також плекає глибоку ненависть до неї.
Щоправда, Атль аж ніяк не з полохливого десятка. Вона - нащадок давнього матріархального вампірського клану, в якому жінки буквально є сильною статтю, а тому змалечку вчилася битися і має низку суперсил. Також її клан доволі заможний, тож не можна сказати, що їй бракує грошей, навіть коли вона перебуває на втіках чи переховується в уже обнесеному стінами Мехіко. До того ж її ворог виявляється не таким грізним, як можна подумати. Нік Ґодой, який також є спадкоємцем могутнього вампірського клану, настільки нерозважливий і егоцентричний, що Атль ніколи такою не бути - власне кажучи, його дурість стає для нього головною перешкодою в полюванні на втікачку. Однак Атль навіть не усвідомлює, що її також відстежує дехто значно компетентніший - справжня досвідчена мисливиця на вампірів. Хай там як, ніщо не може перешкодити їй утекти з пастки - навіть обмежені ресурси, психологічні проблеми чи... закоханість у смертного. Хоча для Атль дуже багато роблять союзники, очікувані й несподівані, вона сама дуже добре користується всіма ресурсами, до яких має доступ. Також виявляється, що вона доволі легко пристосовується: дівчина, яка досі жила у привілеях і непоміркованості, швидко звикає до голоду, гіпоглікемії та ризику. Втім, найбільше вражає в особистості Атль те, яка вона співчутлива. Її співчуття може розповсюджуватись і розповсюджується на істот, яких її привчали вважати однозначно нижчими за себе. Втім, вона також здатна бути жорсткою, коли цього вимагає ситуація, навіть до тих, кого вона по-справжньому любить, і принаймні вдавати, що для неї це нормально, як це стається в кінці роману. Однак навіть тоді Атль здатна поводитись як розважлива, психологічно зріла особистість, а не як нестерпна егоїстична принцеса. Одним словом, вона стає тією, ким її рідні б пишалися.

(Всупереч майже усталеній традиції цього блоґу я не вказую її повне ім'я, щоб уникнути спойлерів)

На перший погляд Бінті здається всього лише звичайною африканською школяркою з Землі відносно далекого майбутнього - вирізняє її хіба що інтелект і пристрасть до знань. От тільки саме пристрасть до знань змушує її втекти з дому заради навчання у престижному університеті на іншій планеті: полишити рідну громаду означає піти проти принципів її вкрай ізоляціоністської культури. Дорогою до університету Бінті вплутується у давній конфлікт, у якому людям з її народу була відведена роль, по суті, потенційних випадкових жертв. Космічний корабель, яким вона подорожує, захоплює група негуманоїдних іншопланетян, і вона невдовзі залишається єдиною живою людиною на борту. Нібито цілком очевидно, що дівчина-підліток без бойових навичок навряд чи вийде цілою з транспортного засобу, повного войовничих озброєних розумних істот. Однак їй це вдається, і при цьому вона також робить дещо надзвичайно важливе для вирішення конфлікту, який забрав дуже багато життів.
Проте не можна сказати, що Бінті невдовзі починає "жити довго і щасливо": вона не один місяць мучиться ПТСР і навіть регулярно відвідує психотерапевта під час навчання. Що ж, будьмо чесними: вже те, що вона по змозі відвідує сеанси психотерапії та регулярно займається самодопомогою, борячись зі своїми психічними проблемами, робить Бінті доброю рольовою моделлю. Зрештою, скільки в науковій фантастиці персонажів, які потребують допомоги через проблеми з психічним здоров'ям і, власне, користуються нею? (Якщо вже на те пішло, то як часто у просунутих фантастичних сетинґах узагалі береться до уваги допомога тим, хто має проблеми з психічним здоров'ям?) Водночас Бінті є "лагідним воїном" - дипломатія та перемовини даються їй так само легко, як математика і техніка. Завдяки цьому вона здатна допомогти багатьом іншим особам (людям і не людям), навіть коли сама потребує допомоги, для чого вона, зокрема, намагається запобігти ще одній війні. Тим не менше, не можна сказати, що Бінті зовсім позбавлена недоліків: їй доводиться поставити під сумнів деякі власні упередження, а ще вона страждає від серйозних внутрішніх суперечностей. Попри те, що чимало речей, прийнятих у її культурі, їй осоружні, вона не може уявити себе окремо від рідної громади та відкинути багато її традицій. Хоча рідні від неї практично відмовляються, вона все одно так сильно переймається ними, що мало не божеволіє, коли все вказує на те, що їх було знищено у власній домівці. Однак Бінті витримує геть усі негаразди, які їй підкидає світобудова, і при цьому неймовірно зростає як людина.

Ферро Малджінн бачила за своє життя достатньо жесті.
В дитинстві вона стала свідком завоювання своєї країни та поневолення більшої частини свого народу. Підготовлена до сексуального рабства і, судячи з усього, продана кілька разів, вона врешті-решт опинилася у власності розбещеного, жорстокого принца, який суто випадково виявився сином людини, яка завоювала її батьківщину. Навіть гірше - цей принц, судячи з усього, вступив із нею у стосунки, які їй, звісно, ніколи не були до вподоби. Однак, вирвавшись на свободу, Ферро не просто береться за особисту вендетту, а мститься самій імперії, що зіпсувала їй життя. Її бояться, вважаючи найнебезпечнішою бунтівницею проти імперії попри те, що наразі зустріч із нею не пережив жоден імперський вояк. Вона час від часу знаходить собі союзників, але тільки ситуативних, бо ж вона без жодних проблем може постійно перебувати на втіках, а інші люди... ну, не зовсім. Річ у тому, що Ферро - не зовсім людина.
Прояв демонічних генів, які не проявлялися в її роду вже багато поколінь, однозначно приніс Ферро як погане, так і добре. З одного боку, вони забезпечили їй певні проблеми зі здоров'ям, наприклад, безсоння та кольорову сліпоту, але з іншого боку, подарували їй непоганий набір суперсил. Ферро Малджінн, хоч і почала займатися бойовими мистецтвами лише в підлітковому віці, неймовірно вправно б'ється в рукопашну та орудує різними видами зброї. Власне, вона може зробити зброю з будь-чого - аби тільки була можливість. Сила та доблесть у бою якщо не забезпечують їй повагу з боку досвідчених професійних вояків, то з легкістю справляють на них враження. Їй допомагає те, що всі її чуття гостріші, ніж у звичайних людей, а швидкість і витривалість - вищі. Втім, усе це аж ніяк не означає, що Ферро послуговується в житті лише грубою силою і ніколи - мізками. Маючи очевидні здібності до військової справи, вона також є медичкою, здатною успішно працювати в нестерильних умовах у дорозі з обмеженими ресурсами.
Однак слід визнати, що вона більше робить, аніж думає. Зіткнувшись із несправедливістю, Ферро практично не вагається, перш ніж вчинити по совісті, незалежно від того, якому ризику це може її піддати. Вона не схильна дозволяти комусь себе ображати, а коли вона не може цьому запобігти, то завзято старається отруїти життя кривдникові чи принаймні зіпсувати щось важливе для нього. Варто лишень спитати Баяза, Першого з магів, який спробував експлуатувати її суперсили у власних недобрих цілях і кінець кінцем, по суті, був обведений круг пальця неосвіченою молодою жінкою, абсолютно не здатною до маніпуляцій. Якщо чесно, сказати, що вона погано розуміється на людях, означає сильно прикрасити дійсність, але вона успішно компенсує нестачу соціальної адаптації та емпатії іншими якостями. Не дивно, що вона майже без сторонньої допомоги зіпсувала практично ідеальні стосунки з чоловіком, якого явно кохала (і, можна додати, цілком заслужено). Втім, з іншого боку, який у неї був вибір у кінці трилогії? Така людина, як Ферро, просто не могла надати перевагу стосункам, навіть здоровим і сповненим поваги, перед можливістю нарешті помститися тим, хто відібрав у неї домівку та родину і зненавидів її саму та все, що вона собою являє. Чи вдасться їй це? Це лишається однією з головних таємниць всесвіту "Першого закону", але шанси на успіх у неї явно дуже високі.