Дівчина з обкладинки

Всім привіт! Після нетривалої відсутності через проблеми зі здоров'ям (ви ж не очікуєте від мене, що я щось писатиму, практично осліпнувши від головного болю?) я поновлюю постинг. Спершу я хотіла викласти цього тижня два дописи, щоб надолужити згаяний час, але відмовилася від цієї ідеї, спробувавши написати перший пост, який спочатку був запланований на минулий тиждень, з купою пояснень і з такою ж купою ностальгії. Тож цього разу я задовольнюся іншим запланованим дописом, набагато коротшим і не таким емоційно виснажливим.

Джун народилася в суспільстві, дуже несхожому на наше. Ледве переживши ядерну війну та подальше глобальне похолодання, людство спробувало виправитися кількома різними способами. Місто Палмареш-Треш на теренах колишньої Бразилії вирішило перевернути догори дриґом уявлення про гендер. Як помітила перша королева міста, чоловіки спробували правити світом і запороли цю справу. Тому Палмареш-Треш керують жінки, чиє домінування підтримує державна релігія, суміш елементів кандомбле та католицизму. Справжнім правителем міста завжди є жінка, королева, яку обирають із чітко визначеною періодичністю. Королі теж існують, але їхні ролі... досить обмежені. Якщо так звані сонячні королі можуть потроху втручатися в політику і, як правило, взагалі знають життя краще, місячні королі існують лише для того, щоб вести шикарне життя знаменитостей, якими захоплюється місцева молодь, і утверджувати владу королеви, яка на той час сидить на троні. На додачу до всього, на цій посаді вони живуть недовго: за традицією короля необхідно принести в жертву за рік після його обрання. Джун завжди жаліла своїх королів - принаймні неодмінно вродливих, чарівних і талановитих місячних королів, але, як і практично всі жителі міста, ніколи не ставила цей звичай під сумнів. Однак це скоро зміниться.
Не сумнівайтеся: Джун завжди була вільнодумкою. Вона як мисткиня з родини митців виросла з величезними амбіціями та грандіозними планами на майбутнє. Може, вона й проста сімнадцятирічна школярка в суспільстві, яке практично не цінує тих, кому немає тридцяти, але в неї поступово формується власне уявлення про те, яким має бути світ, і вона не боїться висловлювати свої погляди. Ба більше, вона обожнює робити заяви через свої твори, хоча вони досі більше скидаються на дрібне хуліганство й вандалізм, аніж на справжнє повстання проти авторитетів. Коли обирають нового місячного короля, творчі здібності Джун отримують новий стимул. Вона дуже співчуває Енкі не лише через його прекрасну зовнішність, а й через те, що він - син біженки, який народився й виріс у місцевих нетрях. Несподівано зближуючись із королем, Джун усвідомлює, що дедалі більше думає про жорстку соціальну структуру міста і строгу ієрархію, від якої практично ніде не подітися. Енкі охоче ділиться з нею життєвим досвідом, тому ця балувана мажорка врешті-решт створює низку досить сміливих мистецьких проектів, які нагадують людям з її соціальної групи про існування людей незахищених і недостатньо представлених. Вочевидь, їхні витівки лякають власть імущих, оскільки Джун раптом пропонують позмагатися за щедру та престижну королівську стипендію, що оплатить їй будь-яке навчання. Вона - донька колишньої вченої та падчерка державної діячки, а тому не може розчарувати рідних, пішовши з цих перегонів або напартачивши. Але Джун також не хоче перетворитися на прислужницю уряду. Тож вона чекає, вдається до самоцензури та відмовляється зізнаватись у авторстві певних проектів. Але тут вона знайомиться з цілим рухом, невдоволеним іншою соціальною проблемою міста - технічною ізоляцією та відсталістю. Вона шокована: сам місячний король стає культовою фігурою для руху. Цей рух ідеалістичний, недосконалий, йому бракує повноцінного бачення майбутнього, але уряд, як виявляється, значно гірший. Довідавшись, на якому павутинні брехні та інтриг тримаються ті, хто при владі зараз, Джун мимоволі стає на бік Енкі та його справи. От тільки вона й не підозрює, що принесе їй згодом власна компетентність і сміливість. Хоча під час революції вона - звичайний помічник героя, та опісля вона стане лідеркою, якої потребує її дезорієнтована батьківщина.