covergirl_ua | Entries tagged with підлітки

Джетта має унікальний талант, який допомагав її родині виживати у скрутні часи, а скоро, можливо, забезпечить їй міжнародне визнання. Ледве уникнувши загибелі, вона набула здатності бачити та контролювати духів нещодавно померлих істот - людських і не тільки. Сили їй вистачає навіть на те, щоб оживляти тіньових маріонеток, які належать її родині, за допомогою душ тварин і самотужки показувати п'єси з повним складом ляльок. Однак психічне захворювання, відоме в нашому світі як біполярний розлад, часом заважає Джетті користуватися своїм даром через чергову депресивну фазу, тим часом як маніакальні фази часом ставлять під загрозу саме її життя. Джетта робить усе, що може, аби приховати як свої некромантські здібності, так і своє захворювання від чужих, і активно шукає можливості вилікуватися. Хоча в її країні лікування від нього недоступне, ходять чутки, що монарх Аквітани, імперії, яка нещодавно її завоювала, приборкує такий самий розлад водою з буцімто магічного джерела. Позаяк окремі представники колоніальної влади, серед яких і сам імператор, виказують великий інтерес до тіньового лялькового театру, Джетта та її рідні сподіваються привабити своїм мистецтвом могутніх глядачів. Власне кажучи, показавши потрібним людям потрібну виставу, вони можуть потрапити до далекої Аквітани назавжди. Чому б не жити там, де вони будуть у безпеці і їх цінуватимуть, а не в бідній, голодній країні, де за кожним рогом можуть ховатися сумновідомі повстанці?
Однак здійсненню їхніх планів перешкоджає серія масштабних нападів повстанців - і, як виявляється, це лише на краще. Джетта та її батьки вимушено починають переховуватись і таким чином мало-помалу відкривають для себе певні несподівані таємниці. По-перше, є люди, готові подбати про Джетту та прийняти її незважаючи на проблеми з психічним здоров'ям, а може, й навіть через них. По-друге, сили повстанців насправді геть не такі, якими їх змальовують колонізатори, а значить, підігравати системі все ж таки може бути не так і розважливо. Власне, як Джетта дізнається згодом, у спротиві бере участь більше людей, ніж вона коли-небудь вважала, і вони нарешті почали діяти в потрібному масштабі. Після низки пригод, одкровень і дивовижних порятунків здається, ніби вона знайшла спосіб сісти на два стільці відразу: допомогти своїм новим друзям і їхніх справі та отримати ліки, яких потребує. Втім, поки спротив збирав сили та все планував, колонізатори робили те саме. Вони готові ввести в конфлікт абсолютно новий різновид зброї, але так само здатні перетворити на зброю речі, що первісно мали приносити людству користь. Джетта побачить на власні очі як те, так і інше - і постраждає від цього. Проте було б неправильно вважати, ніби її можна зламати чимось таким.

Кей звикла до нестабільного кочового способу життя, який диктує її мати, талановита, проте недооцінена рок-музикантка. Однак її старе життя раптово закінчується після одного дуже неприємного інциденту, і їй доводиться оселитися в домі свого дитинства. В дитинстві вона мала друзів, із якими їй було цікаво, хоч вони й були не зовсім людьми. Тепер вона впевнена, що ці друзі були звичайним витвором її уяви, поки не стає очевидно, що вона помилялася. Кей випадково зустрічає одного молодика і рятує йому життя. Цей молодик виявляється справжнім лицарем фейрі та щедро винагороджує Кей за її дії. Однак друзі дитинства з царства фейрі попереджають Кей, що з цим хлопцем не варто водити компанію, позаяк він убив одного з її друзів. Повіривши їм, Кей обманом дізнається в нього його істинне ім'я й таким чином здобуває над ним необмежену владу.
Із фейрі Кей пов'язують не лише друзі та знайомі, бо вона сама є підмінком - піксі, якою підмінили людську дитину так, що її людська мати досі не здогадалася. Це, звісно, дає бонуси у вигляді магічних сил, але вони аж ніяк не компенсують негативних наслідків для життя Кей. Оскільки у фейрі алергія на залізо, їй для виживання в людському світі потрібні спеціальні пристосування. А світ фейрі є небезпечним для Кей, тому що Неблагий Двір бажає принести її в жертву під час магічного ритуалу, необхідного для повсякденного керування його володіннями. Кей не збирається так просто віддавати життя, але це призводить до хаосу та її участі в довготривалій боротьбі за владу через фейрі. Так уже сталося, що одну з найважливіших ролей у цій боротьбі відіграє її новий знайомий, тож вони не можуть не стати союзниками. Осягаючи політику фейрі, Кей водночас доводиться розбиратися з більш прозаїчними проблемами, наприклад, рятувати (та часом втрачати) друзів-людей чи примиряти свою людську матір зі своєю істинною природою. Однак, хоча у світі людей часом буває нелегко, королівство фейрі нітрохи не краще. Благий і Неблагий Двори, попри свої назви, не так уже й відрізняються у питаннях влади чи поводження з людьми. Кей ніде не збирається радикально змінювати ситуацію, але кінець кінцем досить сильно впливає на світ фейрі, щоб той принаймні став безпечнішим для тих, кого вона цінує. Сама ж вона планує жити і як людина, і як піксі, ділячи свій час між двома світами.

Дредноут - не просто металюдина, особа з суперсилами, яка може бути супергероєм, а може ним і не бути. За багато років ім'я Дредноута стало для багатьох людей синонімом справедливості та безпеки. Звісно, його загибель від рук маловідомої суперлиходійки впливає на мільйони людей, але нікого вона не зачіпає так сильно, як Денні Тозер. Так вийшло, що ця дівчина стояла неподалік від місця, де відбувся останній бій Дредноута, і тому виявилася єдиною людиною, якій він міг передати сили. Це тягне за собою безліч проблем.
По-перше, Денні - трансгендерка і "сидить у шафі": вона вже давно знає свою справжню гендерну ідентичність, але мовчить про неї, не в останню чергу через досить традиційний світогляд своїх рідних. Перетворення ж на Дредноута змінює тіло людини відповідно до її бажань, нехай і в дрібницях: усі попередні Дредноути ставали вищими, симпатичнішими абощо. У випадку Денні відбувається практично миттєвий перехід: її тіло докорінно змінюється (і при цьому стає нереально гарним), а це не може не здивувати деяких людей. Перетворення Денні жахає її батька, який уже демонстрував схильність до насильства, а тепер рішучо налаштований переховувати Денні, поки вона не пройде гормонотерапію. Попри це, вона готова продовжувати справу Дредноута як супергероя у складі знаменитого Легіону Пасіфіка, хоча його правила відверто не допускають неповнолітніх до бойових дій. Утім, невдовзі Денні пориває з Легіоном, оскільки йому складно забезпечити атмосферу прийняття для людини з соціальної групи, з якою він досі знався мало, і вивчає новоздобуті сили самотужки. Не маючи попередньої підготовки чи досвіду, вона завдяки своїй надлюдській силі рятує людей, що стрімко летіли на смерть в авіакатастрофі, а здатність літати виявляється благословенням і сама по собі.
Особисте ж життя Денні одночасно йде на пси та робить новий захопливий поворот. Її давня дружба з однокласником руйнується через те, що цей однокласник - гад, якого Денні тепер цікавить лише як потенційна дівчина-трофей. (Якби ж він знав, що насправді її приваблюють дівчата!) Однак вона знаходить нову подругу в особі Сари, яка приховує, що є металюдиною, як і Денні - щоправда, з іншими здібностями. Коли Сара знайомить Денні зі світом металюдей, вони роблять неочікувані відкриття, досягають успіхів і встрявають у халепу, що швидко переростає в катастрофу. Хоча для Денні й важливо мати та використовувати моральний компас, вона дізнається, що етика часто є привілеєм, а мораль як така буває складною й суб'єктивною. В металюдському світі зміщується баланс сил, не в останню чергу через дії Денні. Відомості про нову, досі нечувану загрозу з космосу підіймають запитання про природу металюдей як таку. Кінець кінцем Денні стикається з відчуженням практично від усіх, кого добре знає, та дріб'язковими ударами в спину від тих, хто насправді має її підтримувати. Світ навколо Денні стрімко змінюється, і вона мусить виживати в ньому самостійно. Можливо, тут не обійдеться й без суперсил.

Уперше Ліра опиняється в центрі уваги читачів, порушивши правила, незважаючи на все, що каже її дуже говіркий внутрішній голос у матеріальній подобі, і цим рятуючи життя людини. Відтоді вона жодного разу не розчаровує. Досить скоро вона зацікавлюється таємницею, що також стосується одного з її близьких людей. Ліра могла б насолоджуватися розкішним життям із ласки багатої й чарівливої науковиці та світської дами, що її вдочерила, але просто нездатна на це, дізнавшись, що ця жінка винна у зникненні багатьох дітей, серед яких - її найкращий друг. Ліра тікає, аби його знайти, а в результаті робить при цьому набагато більше. Рятівні місії, саботаж, дрібні політичні інтриги - вона за короткий проміжок часу пробує себе в усьому. Цю дівчинку відносно слабко вражає те, що вона має справжню суперсилу, і їй не страшно перечити чи брехати небезпечним гігантським розумним істотам, які не є людьми. Однак Ліра не всемогутня і не знає всього - і будьмо чесними: кінець кінцем вона - лише дитина, що намагається якось розібратись у світовій політиці, будучи оточеною ворогами. Її все одно можна обманути, і таким чином вона втратить декого з близьких, як у буквальному, так і в фігуральному розумінні.
Однак вона знаходить нових знайомих і друзів, коли відкриває для себе паралельні всесвіти, хоч і постійно наражається на величезні культурні бар'єри. Деякі люди з іншого світу (насправді цей світ - наш із вами) виявляться більш надійними та чуйними за її рідних батьків - людей, яким теж випала нелегка доля. У їхньому супроводі Ліра має відіграти ключову роль у прийдешній війні за майбутнє всього мультиверсуму. У цій війні вона знайде абсолютно несподіваних союзників і побачить, як люди, найменш схильні робити щось заради інших, здійснюють геройські вчинки, часом буквально самогубні. Однак Лірі не приносить спокою навіть перемога її боку: щоб забезпечити всім безпечне майбутнє, вона має раз і назавжди пожертвувати особистим життям. Це, по суті, еталон травматичного досвіду для більшість людей її віку, проте Ліра не втрачає смаку до життя. Вона продовжує вірити в можливість змінити систему і бажає це зробити. Чи вдасться це їй - зовсім інша історія, досі не закінчена "Книга Пилу". Серйозно, всі, хто має якийсь вплив на процес, покваптеся й випустіть останні дві книжки!

Восени в роботу "Дівчини з обкладинки" втрутилося реальне життя, так сильно, що проекту довелося піти у відпустку до Нового року - я сподівалася за цей час упоратися з деякими своїми проблемами та достатньо відновитись. А тепер, хоч я й не надто впевнена у своєму відновленні, "Дівчина з обкладинки" повертається! Сьогодні в нас починається, так би мовити, другий сезон, який мають відкрити незначні зміни у правилах (неодмінно погляньте на них!) і одна з моїх улюблених персонажок.

У п'ятнадцять років Кетрін Саманта Кемпіон Талберт хотіла для себе лиш одного - нормального життя. Нормальне життя для молодої аристократки в її культурі - це гарні сукні, відвідування шикарних вечірок і врешті-решт шлюб. Однак її перспективи на шлюбному ринку вже зменшувались, а статус світської левиці в місті був лише далекою, незбутньою мрією. Скромні фінанси, якими могла розпоряджатися її родина, в основному відкладали на братів, тим часом як Кетрін мусила задовольнятися сидінням у селі та постійною хатньою роботою. Цілком зрозуміло, чому вона та її мати пристають на щедру пропозицію свого багатого родича, призначену для Кетрін. Звісно, її заможного міського дядька не просто так прозвали Божевільним Герцогом: як не крути, саме він і його судовий позов кінець кінцем розорили її родину, - але його пропозиція сформульована таким чином, що від неї не змогла б відмовитися жодна людина при здоровому глузді. Тож юна леді приїздить до міста сповненою надій на справжнє світське життя та новий модний одяг. Замість цього вона мусить лише вдягатися як хлопчисько та навчатися володіння мечем.
А зараз дозвольте дещо пояснити. У їхньому світі фехтування є предметом захвату і навіть частиною місцевого зводу законів, цілком нормальним засобом самозахисту для привілейованих. Однак особисте володіння мечем вважається негодящим для аристократів і немислимим для жінок, через що Кетрін врешті-решт починає вважати себе зганьбленою. Вона змушена ходити у хлопчачому одязі, який здається їй таким чужим і незручним, займатися справою, що вважається вкрай непорядною у світському товаристві... Як вона може сподіватися стати поважною шляхетною дамою? Втім, Кетрін досить скоро починає знаходити в місті справжніх друзів і набуває великої майстерності як мечниця (для цього вистачило нормального вчителя, який знайшов до неї підхід). Далі виявляється, що дещо огидне трапляється і в світському товаристві: подруга Кетрін стає жертвою насильства лише через те, що одному впливовому багатієві захотілося насолодитися владою над слабшими за себе. Обурена як тим, що сталося, так і загальним ставленням до своєї подруги, юна леді без докорів сумління публічно дебютує як дуелянтка. Звістка про появу в місті молодого геніального мечника могла б сама наробити галасу сама по собі, але через те, що насправді йдеться про мечницю, вона просто шокує. З Кетрін могло б вистачити новоздобутого статусу супергероїні, але ці події - лише початок. Вона знайде непристойно багато скелетів у шафах поважних людей, дізнається дещо про минуле своєї родини та краще пізнає саму себе. Кінець кінцем вона здобуде комфортне, заможне життя в місті - просто не так, як спершу очікувала.

Ізабелла - донька і фактично учениця єдиного картографа на своєму острові, однак ніколи не виїздила з дому. Ба більше, близько половини острова вже кілька років закрито для неї та інших місцевих мешканців за наказом нинішнього губернатора. Забуті Території, сховані за густим лісом, насправді аж ніяк не забуті місцевими, але ніхто навіть не уявляє собі, що лежить там тепер і що сталося з групою незгодних, які там теоретично опинилися.
А ще острів поступово стає дедалі менш придатним для життя. З-поміж іншого, кілька років тому, після прибуття губернатора всім місцевим співочим птахам прийшли на зміну ворони, а мати та брат Ізабелли померли від невідомої раніше на острові лихоманки. Тепер влада махає рукою на таємниче вбивство дівчинки, а заняття у школі скасовують першого ж дня через раптово встановлену комендантську годину. Острів'янам забороняють покидати свої садиби, але таємницю досить швидко викривають: губернатор збирається відплисти з острова разом з родиною, щоб урятувати власну шкуру. Однак його плани зриваються, коли виявляється, що зникла його єдина донька та Ізабеллина подруга, Лупе. Ізабелла знає, куди її найкращу подружку повела власна нерозсудливість, і хоче допомогти в її пошуках. Щоб її прийняли як цінне доповнення до пошукової експедиції, їй доводиться скористатися своїми навичками брехні та картографії, хоч і очевидно, що допомагатимуть вони їй недовго.
Експедиція все ж таки бачить Забуті Території та знаходить Лупе, але стикається з новими проблемами, які затьмарюють усе, через що вона перед цим пройшла. Виявляється, всі місцеві легенди в буквальному розумінні правдиві, і тепер сила, з якою розправилися тисячу років тому, повертається, щоб забрати те, що вважає своєю законною здобиччю. Однак вона не взяла до уваги Ізабеллиної сміливості та картографічних навичок. У супроводі Лупе Ізабелла, озброєна давньою мапою, зробить усе, що в її силах, і навіть більше, щоб урятувати рідний острів.

Здавалося б, Валері завжди влаштовувало перебування в тіні своїх близьких - роль непоказної доньки надзвичайної матері, супутниці та помічниці при своїй найкращій подрузі. Однак, довідавшись, що її зрадили мати та хлопець, Вел показує, що в неї теж є власна гідність, і тишком-нишком тікає. Прибувши до Нью-Йорка, вона врешті-решт долучається до компанії таких самих підлітків-утікачів, які живуть на покинутій станції метро. Попервах їхнє життя здається мрією кожного підлітка: вони не слухаються жодного дорослого, не дотримуються жодного розкладу і приймають як рекреаційний наркотик речовину, яка надає магічні сили. Насправді ця речовина необхідна для адаптації фейрі, змушеним жити в місті (та й узагалі будь-де поблизу від заліза), але люди теж можуть її приймати і приймають, чим і займаються ці жителі метро. Валері йде працювати разом з ними у "службі доставки" Равуса, троля-цілителя, який забезпечує фейрі Нью-Йорка цією речовиною. Досить скоро вони настільки зближуються, що Равус починає давати Вел уроки фехтування на мечах, але, коли в неї починає розвиватися залежність, як і в її колег-людей, їхні стосунки погіршуються. Не йде їм на користь і те, що Равуса звинувачують у масовому отруєнні нью-йоркських фейрі.
Тим часом Валері знаходить найкраща подруга і благає її повернутися додому. Вел погоджується, та її плани руйнує бажання просто попрощатися з Равусом. Завдяки низці непередбачуваних подій вона знаходить справжню вбивцю, яка від початку планувала підставити троля. Вбивця, своєю чергою, несправедливо звинувачує Вел, нібито вона крала в Равуса, а той щиро вірить звинуваченню і приймає його близько до серця. Проте Вел усе одно знаходить залізні докази проти справжньої отруювачки, викриває її, не думаючи про можливі наслідки, а потім блискучо справляється з цими наслідками.

Матильда народилася відносно привілейованою, та їй при народженні все ж таки не пощастило. Як спадкоємиця маленького, але гордого князівства Вільшаний Струмок, вона продовжує рід аристократів, не підзвітних нікому, крім самого німецького імператора. Як клишоногу від народження її вважають провісницею нещастя, проблемою й повним провалом, і вона осоружна навіть власним слугам. Попри інвалідність, яка завдає болю та обмежує мобільність, і те, що через цю інвалідність їй не довіряють, Матильду не звільняють від обов'язків княжни. У свої тринадцять вона вже встигла успадкувати владу від покійного батька, відає бухгалтерією Вільшаного Струмка і потроху займається дипломатією не без допомоги матері-регентші. Однак майбутнє в управлінні державою з, імовірно, вигідним шлюбом її не спокушає: вона воліє провести все життя в монастирі, пишучи книжки, як безліч учених. Тож не дивно, що Матильді стає легше на душі, коли вона дізнається, що її князівством заволодів її жадібний кузен, який бере її в полон і навіть не збирається видавати її заміж. Однак дуже скоро вона починає ставити під сумнів власні цінності та уявлення про життя.
По-перше, виявляється, що ув'язнення зовсім не дотягує до романтизованного уявлення, що склалося в Матильди завдяки біографії великого Боеція. Коли її рятують друзі, вона змушена доходити до меж своїх фізичних можливостей і невдовзі розуміє, що їй це подобається. Хоча Матильда ніколи не вбиватиме драконів, як цього хочуть її друзі, вона все ж може знайти собі місце в їхній пригоді, супроводжуючи їх і пишучи посібник для майбутніх драконовбивць. Щоправда, жоден дракон, якого вони зустрінуть, не дорівняється до інших небезпек на їхньому шляху - здебільшого в людській подобі. Матильда протистоятиме демонічним Диким Ловам, врятується від примусового шлюбу з незнайомцем, який має брудну таємницю, і звільнить купу людей. Що найважливіше, вона зрозуміє, як живеться розумній істоті, що дуже сильно відрізняться від людей як будовою тіла, так і мисленням. З іншого боку, як виявляється, чернече життя - це для неї занадто, насправді їй цілком комфортно в ролі правительки Вільшаного Струмка, де її чекають, а князівські обов'язки - не завада її вченим заняттям. Вона напише власну книгу, хоч і не таку, яку спершу собі уявляла.

Всім привіт! Після нетривалої відсутності через проблеми зі здоров'ям (ви ж не очікуєте від мене, що я щось писатиму, практично осліпнувши від головного болю?) я поновлюю постинг. Спершу я хотіла викласти цього тижня два дописи, щоб надолужити згаяний час, але відмовилася від цієї ідеї, спробувавши написати перший пост, який спочатку був запланований на минулий тиждень, з купою пояснень і з такою ж купою ностальгії. Тож цього разу я задовольнюся іншим запланованим дописом, набагато коротшим і не таким емоційно виснажливим.

Джун народилася в суспільстві, дуже несхожому на наше. Ледве переживши ядерну війну та подальше глобальне похолодання, людство спробувало виправитися кількома різними способами. Місто Палмареш-Треш на теренах колишньої Бразилії вирішило перевернути догори дриґом уявлення про гендер. Як помітила перша королева міста, чоловіки спробували правити світом і запороли цю справу. Тому Палмареш-Треш керують жінки, чиє домінування підтримує державна релігія, суміш елементів кандомбле та католицизму. Справжнім правителем міста завжди є жінка, королева, яку обирають із чітко визначеною періодичністю. Королі теж існують, але їхні ролі... досить обмежені. Якщо так звані сонячні королі можуть потроху втручатися в політику і, як правило, взагалі знають життя краще, місячні королі існують лише для того, щоб вести шикарне життя знаменитостей, якими захоплюється місцева молодь, і утверджувати владу королеви, яка на той час сидить на троні. На додачу до всього, на цій посаді вони живуть недовго: за традицією короля необхідно принести в жертву за рік після його обрання. Джун завжди жаліла своїх королів - принаймні неодмінно вродливих, чарівних і талановитих місячних королів, але, як і практично всі жителі міста, ніколи не ставила цей звичай під сумнів. Однак це скоро зміниться.
Не сумнівайтеся: Джун завжди була вільнодумкою. Вона як мисткиня з родини митців виросла з величезними амбіціями та грандіозними планами на майбутнє. Може, вона й проста сімнадцятирічна школярка в суспільстві, яке практично не цінує тих, кому немає тридцяти, але в неї поступово формується власне уявлення про те, яким має бути світ, і вона не боїться висловлювати свої погляди. Ба більше, вона обожнює робити заяви через свої твори, хоча вони досі більше скидаються на дрібне хуліганство й вандалізм, аніж на справжнє повстання проти авторитетів. Коли обирають нового місячного короля, творчі здібності Джун отримують новий стимул. Вона дуже співчуває Енкі не лише через його прекрасну зовнішність, а й через те, що він - син біженки, який народився й виріс у місцевих нетрях. Несподівано зближуючись із королем, Джун усвідомлює, що дедалі більше думає про жорстку соціальну структуру міста і строгу ієрархію, від якої практично ніде не подітися. Енкі охоче ділиться з нею життєвим досвідом, тому ця балувана мажорка врешті-решт створює низку досить сміливих мистецьких проектів, які нагадують людям з її соціальної групи про існування людей незахищених і недостатньо представлених. Вочевидь, їхні витівки лякають власть імущих, оскільки Джун раптом пропонують позмагатися за щедру та престижну королівську стипендію, що оплатить їй будь-яке навчання. Вона - донька колишньої вченої та падчерка державної діячки, а тому не може розчарувати рідних, пішовши з цих перегонів або напартачивши. Але Джун також не хоче перетворитися на прислужницю уряду. Тож вона чекає, вдається до самоцензури та відмовляється зізнаватись у авторстві певних проектів. Але тут вона знайомиться з цілим рухом, невдоволеним іншою соціальною проблемою міста - технічною ізоляцією та відсталістю. Вона шокована: сам місячний король стає культовою фігурою для руху. Цей рух ідеалістичний, недосконалий, йому бракує повноцінного бачення майбутнього, але уряд, як виявляється, значно гірший. Довідавшись, на якому павутинні брехні та інтриг тримаються ті, хто при владі зараз, Джун мимоволі стає на бік Енкі та його справи. От тільки вона й не підозрює, що принесе їй згодом власна компетентність і сміливість. Хоча під час революції вона - звичайний помічник героя, та опісля вона стане лідеркою, якої потребує її дезорієнтована батьківщина.

Я знаю, що це мій другий допис про "Дівчат з корпусного металу" поспіль, але не вважаю, що це погано!
Якщо ви пропустили попередній допис, який містить важливу інформацію про світ роману, він тут: https://covergirl-ua.dreamwidth.org/7023.html
А зараз переходимо до його другого головного персонажа, Кей Танаки!

По суті, Кей - дівчина без пам'яті. Вона є сильно модифікованою войовницею-надлюдиною, буквально відколи себе пам'ятає, а з якої причини вона пішла у скели, незрозуміло. Принаймні вона не сумнівається, що зробила це не з необхідності, ні заради грошей, ні заради того, щоб урятувати свою шкуру. Дуже багато в ній вказує на те, що вона від народження користувалася такими привілеями, що не мала потреби ризикувати життям на операційному столі. Хоча двоє з її товаришів по загону насправді мають благородні, альтруїстичні мотиви, вона через це почувається незмірно вищою в моральному плані. Її настрій не полегшує її існування в ролі скели, оскільки бійців загону регулярно поєднує телепатичний зв'язок, тож навіть їхні особисті думки стають постійним джерелом взаємного невдоволення. Ба більше, Кей, хоч і не розуміє, нащо їй узагалі бути у війську, почувається зобов'язаною блискучо показати себе в навчанні та на справжніх завданнях лише тому, що вона не може уявити себе менш ніж блискучою. Тому вона ще більше дратується на товаришів, коли ті один за одним зазнають невдачі в тому чи тому завданні. Одним словом, Кей Танака - людина нестерпно погана.
Однак Кей не знає, що вона й сама неідеальна, а може, й навіть далі від досконалості, ніж ті, кого вона зневажає. Вона прагне повернути собі спогади, відколи дізнається, що вони заблоковані, а не стерті. Щоправда, вона й не підозрює, що ці спогади будуть для неї неприємним сюрпризом, представлять її не в найкращому світлі. Серед її гріхів як звичайної людини є всяке: вона і брехала батькам, які, судячи з усього, нічим її не скривдили, і долучилася до політичного руху з сумнівними цілями та ще сумнівнішими методами заради симпатичного хлопчика. Поряд з її тодішньою несвободою волі звичне для скел підпорядкування видається гідною заздрості самостійністю. Однак перш ніж Кей про це дізнається, в неї з'явиться нова ідентичність. Завдяки роботі та зв'язку з товаришами по загону вона поступово стає іншою людиною. Вона знаходить справжніх друзів, які рівні їй і поводяться відповідно. Вона навчається думати про когось, окрім себе. Невдовзі це врятує їй життя та психіку.

Який шалений тиждень! Я зв'язалася з авторкою, щоб не помилитися в новому дописі, й мало не втратила руку. Вищезгадана рука досі болить як дурна, якщо не носити пов'язку зі смердючою маззю, яка серед мух, судячи з усього, вважається десертом абощо, але набирати текст наосліп я цілком можу. Тому я з гордістю представляю допис №25, і він - про ~~космодесантницю~~ (типу, умовно) дівчину-кіборга.

Людство провело в межах флоту з кораблів поколінь уже трохи більше трьохсот років. Жодна жива нині людина вже не знає, як воно - ходити по твердій землі. Сімнадцятирічна Аїша теж цього не знає, хоча й була б цьому рада, тому що Флот, згідно з загальноприйнятою думкою, є лише засобом досягнення мети - прибуття на придатну для життя планету, гідну заміну Давній Землі. Також вона має зробити все, що може, і навіть значно більше, щоб шанс побачити цю планету був у її менших брата і сестри, яким уже немає більше на кого покластися. Для сироти на дні соціальної ієрархії Флоту це нелегко, тож, коли її менший брат підхоплює небезпечну лихоманку, Аїша опиняється перед дилемою. Або працювати двірничкою далі й не забезпечити братові реального шансу побороти хворобу, або передати малечу тітці й піти до війська, щоб забезпечити йому доступ до лікування, що може спрацювати - чи не спрацювати. Здається, вибір очевидний, доки не замислитися як слід про те, що потрібно для того, щоби стати скелою, одним із сильно модифікованих людей / кіборгів, які захищають Флот і підтримують порядок на кораблях.
Ставши скелою, Аїша може попрощатися з нормальним життям. Вона зміниться зовні, перетворившись на величезну масивну істоту з жаскою усмішкою, фізично нездатну обіймати немодифікованих людей - якщо, звісно, не хоче їх умертвити. Все її життя буде присвячено захисту людства від будь-яких загроз, у тому числі й самого людства. Вона завжди носитиме екзоустановку, металевий імплант на спині, майже буквально призначений для того, щоб казати їй, що робити. Цей імплант не лише контролює її тіло та стежить за тим, щоб вона не порушувала наказів начальства, а й зможе телепатично пов'язати її з іншими бійцями її підрозділу, виставляючи всі їхні думки напоказ одне одному через екзосистему. Найважливіше ж те, що їй спершу треба пережити процес обернення: хоча проходити відповідну операцію дозволяють лише ідеально здоровим людям, шанси на виживання після цієї процедури залишають бажати кращого.
Аїша таки витримує процедуру, але їй складно змиритися з тим, що машина диктує їй реакції практично на все та засуджує її звичну поведінку. Адаптуватися їй практично ніколи, бо її негайно зараховують до загону таких самих новобранців. Усі в загоні мають своїх тарганів у голові, але всі зацікавлені в тому, щоб показати себе під час короткого навчання з найкращого боку й потрапити до еліти війська. Замість цього вони всі як один постійно лажають, як на тренуваннях, так і на перших завданнях, і Аїша з її постійною тривожністю - не виняток. Її зневажає інша бійчиня загону, балувана мажорка, якій, вочевидь, ніколи не доводилося дбати про себе самостійно. Їй складно практикувати свою релігію так, як вона звикла. Її дратує повна відсутність особистого простору, характерна для життя скели. На додачу до всього цього невдовзі виявляється, що Аїші не вдалося захистити брата з сестрою, але вона в цьому не винна. По-перше, її премія за вступ і платня загубилися десь дорогою до її тітки. По-друге, її тітка - одна з лідерів того самого руху, з яким Аїша тепер має боротися.
Однак ще є шанс усе владнати. Є способи приховати деякі думки від екзосистеми. І підпільники, і уряд Флоту мають свої брудні секрети, які можна викрити, якщо мати щастя й не ловити ґав. Дізнаючись більше про одне одного, бійці загону починають взаємно поважати одне одного й навіть товаришувати. Аїша все ж таки не втратить себе та всю свою родину. Зате вона врятує все людство і покращить своє життя.

Ілін начебто цілком влаштовують порядки у світі, в якому вона виросла. Попри певний дефіцит ресурсів, б'ються в ньому небагато. Більшість боїв відбувається під час бойового сезону, який трапляється лише раз на п'ять років і обмежується одним конкретним полем бою, а участь у ньому беруть лише два ворожих клани. Втім, вони недолюблюють один одного навіть у мирні часи. Важко спокійно взаємодіяти з людиною, що могла кілька років тому вбити когось із ваших рідних, і не бути повністю впевненим у тому, що вона наступного бойового сезону не вб'є вас. Цей стан речей закріплює місцева міфологія, що розповідає про давню ворожнечу між божествами-покровителями цих кланів. Усе це чудово пояснює відчай Ілін, коли її беруть у полон під час другого в її житті бойового сезону, коли їй ще навіть не випала можливість помститися за старшого брата. Щоправда, за того брата і мститися не треба: як невдовзі дізнається Ілін, він не лише живий, а й через низку неймовірних подій долучився до ворожого клану. Ба більше, вона й у полон потрапила саме через те, що була шокована, помітивши брата у лавах противника.
Тепер Ілін змушена терпіти новий для себе статус рабині, доки їй не випаде можливість утекти додому, і змиритися з тим, що її брат відцурався своїх заради дівчини. А може, річ узагалі була не в дівчині: вся ця історія надто складна, щоби швидко її осягнути. На додачу до всього цього, Ілін дістає серйозну травму і видужує недостатньо швидко, щоб робити більшість речей, до яких звикла чи які має тепер робити. Втім, усе це вимушено відходить на задній план: на село, в якому вона тепер живе, нападають дивні люди, а може, й узагалі не зовсім люди. На відміну від місцевих мешканців, Ілін уже знайома з нападниками: вона виросла з думкою про те, що вони - не вигадка, а цілком реальна небезпека, і вже бачила їх у дії.
Ілін втратила суспільне становище, підтримку з боку рідного клану, мобільність і звичний стиль ведення бою. Тепер вона ризикує втратити свій світ і, цілком можливо, життя: обидва клани неминуче будуть знищені, якщо не вдадуться до спільних зусиль. Спільні зусилля ж для них неможливі без відмови від давніх вірувань. Поки що Ілін, здається, єдина, хто це розуміє, але вона готова з усієї сили боротися за те, щоб це збагнули й інші.

Батьківщина Гаррі - імперія, що процвітає й розширюється, та їй самій від цього дуже мало користі. Вона, юна леді з аристократичної родини, має дотримуватися певних стандартів, але це нелегке завдання для такої, як вона - сирітка зі скромними статками, не наділена вродою, здатною це компенсувати. Єдине, що світить Гаррі, - поїздка до далекого Дамару, здебільшого пустельної країни, що поступово втрачає колишню велич через низку проблем. Клімат у Дамарі вже не такий, як раніше. Його територію повільно завойовують із півдня, а з півночі самому його існуванню загрожують орди не-зовсім-людей. Блакитний меч, стародавня реліквія, якою не може орудувати жоден чоловік (зате цілком може жінка), вже давно не використовувався, а люди з магічними силами трапляються дедалі рідше. Словом, Дамару вкрай потрібен герой. І так уже вийшло, що цей герой має бути жінкою.
Гаррі, звісно, нічого про це не знає і практично не може дізнатися нічого цінного про Дамар, не викликавши ні здивування, ні підозри. Зрештою, нащо це робити молодій леді з пристойної родини, якщо навіть багато високопосадовців не намагаються зрозуміти Дамар або просто не можуть через своє іноземне походження? Однак їй усе одно невдовзі доводиться взятися за це самотужки, коли її викрадає сам лідер дамарців, король Корлат.
Попри те, що її сили ще сплять, а звідки вони взялися, незрозуміло, Корлат дуже вірить у Гаррі як у потенційну жінку-героя. Якщо адаптуватися до абсолютно нової культури їй здебільшого доводиться своїми силами, її військова підготовка вважається серйозною справою, і Гаррі починає цю підготовку, ще навіть не зрозумівши, нащо це їй потрібно. Гаррі не розчаровує незважаючи на фізичний біль і проблеми з адаптацією. Не розчаровує вона навіть тоді, коли дезертує, буквально втікши від Корлата. Гаррі чітко бачить, що король припускається стратегічної помилки, яка дорого обійдеться всьому Дамару, і вона може лише порушити його накази заради вищого блага. Зрештою, саме так і поводяться герої. Якщо він хоче знайти жінку-героя, що врятує Дамар, він її отримає.

Війна, прийшовши додому до юної Скари, заскочила її абсолютно зненацька. Лишившись сиротою багато років тому, вона, тим не менше, вела відносно безтурботне життя принцеси з дідом, а чи не найбільшою її проблемою була необхідність сидіти, тримаючи спину прямо. Раптом вона, вередлива особа, якій муляла навіть та скромна відповідальність, яку їй доводилося на себе брати, втрачає практично всіх друзів, отримує психологічну травму і залишається головною в королівстві, над яким насправді не може застосувати свою владу. Водночас Скарі стає очевидно, що вона не може просто так узяти й кинути свою батьківщину чи не помститися за все, що з нею зробили.
Тепер Скара, якій ніколи не подобались уроки, змушена стати дипломаткою, обстоювати свободу завойованої країни. Звісно, спершу в неї майже немає реальних союзників, і вона постійно сідає маком на важливих зустрічах із могутнішими лідерами. Однак вона швидко навчається на ходу і усвідомлює, що її дедалі частіше слухають. Хоча їй так і не вдається побороти свою тривожність, яка тепер цвіте буйним цвітом, вона ефективно приховує це від інших і поступово навчається пристосовуватися до неї. Покінчити з власною наївністю та ідеалізмом Скарі набагато легше, але це не означає, що вона не має моральних принципів чи що вона - безсердечна інтриганка, оскільки її цілі в основному альтруїстичні. Скара зовсім не гребує засобами у досягненні своїх цілей, але це насправді не є чимось поганим, оскільки вона рідко шкодить невинним людям з власної волі. Якщо її план неможливий без певних ризиків, вона неодмінно сильно ризикує сама. Якщо вона маніпулює своїм публічним іміджем, то це здебільшого незручно для неї ж. Скарині дії часом шокують і ранять близьких до неї людей, але при цьому вона сама мало не помирає від паніки та тривожності через власні рішення. Однак це не означає, що юна королева не піклується про власне благополуччя, тож чи не найбільше серед своїх перемог вона цінує перемогу над своєю психологічною травмою. Скарі вдається поглянути своїй травмі в обличчя в переносному значенні і буквально поглянути в очі своєму кривдникові, і від цього їй дійсно стає набагато легше. Тепер вона справді почувається сильною та вільною.

Коли їхня мати, що мітить у злі королеви-відьми, надумала заволодіти світом, Морі та її сестра-близнючка Мор цілком могли залишитись осторонь. Та все ж вони зробили інший вибір і жахливо постраждали: через майже абсурдний нещасний випадок під час їхньої битви Мор загинула, а Морі отримала інвалідність. Таким чином, життя Морі перетворюється зі стерпного на натуральне пекло. Вона залишається без людини, яку звикла вважати своєю половинкою (до того ж кращою у певних аспектах), навіки позбувається можливості займатися спортом, в тому числі й тим, який їй подобався, та стикається з недоступністю середовища практично всюди, куди приходить. Морі змушена боротися з постійним фізичним болем, який ще й не дає їй бачити фей так часто, як раніше. А на додачу до всього її відправляє до школи-пансіону в Англії, середовища, відверто ворожого до таких дівчат, як вона - валлійка з інвалідністю і представниця середнього класу, - батько, якого вона практично не знає. Однак Морі впевнена: з книжками її існування все ще стерпне. Вона - завзята шанувальниця фантастики і швидко знаходить кілька стабільних джерел нових книжок для себе, хоча й може прочитати один роман менш ніж за день. І все ж Морі, хоч і схована за стінами відверто немагічної школи, не захищена від шкідливої магії, яку застосовує її мати, а її спроби самооборони можуть провалитись або забезпечити їй покарання від адміністрації школи.
Щоправда, корисна магія не зовсім зникла з життя Морі. Їй вдається зустрітися з померлою сестрою - і вона мало не йде за нею. Вона за будь-якої нагоди намагається зустрітися з феями, і часом це їй навіть вдається. Перш ніж заприсягтися ніколи не застосовувати магію не задля самозахисту, вона виконує ритуал для того, щоби знайти споріднені душі. Можливо, він навіть виявився неймовірно успішним. Або ні. Проблема з магією, якою користується Морі, у тому, що вона сильно впливає на час і простір і її існування завжди можна заперечити. Тож, наскільки ми знаємо, Морі могла знайти свій клуб любителів фантастики суто випадково або, власне, начаклувати його. Вона могла чарами добитися симпатії від свого ідеального хлопця або зробити так, що він узагалі з'явився на світ. Ба більше, є ймовірність, що вона створила весь фантастичний фендом разом із клубами та конвентами (і цим блоґом, гадаю, теж). Схоже, ми ніколи не знатимемо правду - кінець кінцем, зміни у просторово-часовому континуумі просто неможливо ні довести, ні спростувати.

Щоправда, є руїни заводу, який колись мозолив очі Морі та Мор. Труп чоловіка, який чіплявся до Морі. Хлопець-маґл, якому з допомогою Морі вдалося побачити фей. А ще нетрадиційна процедура, в якій Морі відчуває потужну магію, приносить її скаліченій нозі більше користі, ніж офіційна медицина. Під час іншого двобою з матір'ю Морі навіть бачить справжню казкову магію, значно яскравішу за все, з чим вона досі стикалася. Втім, її якраз дуже-дуже легко спростувати. Судячи з того, що ми знаємо, там усе можна просто пояснити тим, що книжки люблять тих, хто їх любить. А хіба ні?

Колючці завжди катастрофічно не щастило. Хоч як старалася її мати, вона практично в усьому далека від прийнятого в її культурі ідеалу жіночності. З неї насміхається більшість однолітків. Її батько, мабуть, єдина людина на світі, яка її розуміла, загинув у бою, коли вона була ще маленькою. В неї все йде не за планом навіть у військовій підготовці: там її у найкращому випадку вважають дуже дурною людиною, а в найгіршому - аномалією. На додачу до всього, вона втрачає шанс зробити військову кар'єру просто перед своїм першим набігом: її звинувачують у вбивстві, яке насправді сталося через те, що її жахливо підставили. На щастя, Колючку звільняють від смертної кари в обмін на... особисту свободу та рік її часу. Вона опиняється в команді, яка має пройти півсвіту. Втім, Колючка не знає, що її внутрішня мандрівка зайде ще далі. Дорогою Колючка відкриє для себе стиль бою, який дійсно їй підходить, дружбу, любов, певні неприємні істини про те, як влаштований світ, і продемонструє явні замашки берсерка.
Попри все це, їй вдається залишитися вірною собі: Колючка досягає успіху і знаходить друзів такою, якою є. Її бояться і нею захоплюються через те, якою вона була завжди. Колючка наочно демонструє, чому в жодному разі не можна одразу засуджувати дівчат, які не люблять "дівчачі" речі. Однак вона не має полюбити свій жіночний бік (чи як там це зараз називається), щоб бути прийнятою. Її характер в основі своїй залишається незмінним, і все ж вона стає об'єктивно кращою, більш зрілою людиною. Вона завжди страшенно боялася жіночого товариства, бо її дражнили інші дівчатка і шпетила мати, проте вона знаходить споріднені душі в особі молодших дівчат, що, як і вона, хочуть здобути військову підготовку. Колючка все ж таки вступає у стосунки, але це, попри звичні в її культурі очікування, відбувається на її умовах і з людиною, яка може врівноважити її характер, а не з тим, хто запропонує за неї найкращу ціну. Коротко кажучи, вона - надзвичайно впізнаваний, симпатичний, дивовижний, антигероїчний герой.

*Також вона з'являється в одному з епізодів "Півкороля" (першого тому трилогії "Розбите море") і є відносно другорядним персонажем у "Піввійни" (третьому томі цієї ж трилогії), де її сюжетна лінія закривається по-справжньому.

Жила собі звичайна дівчина. Любила бойові мистецтва. Піклувалася про маму з психічними проблемами та сестру на інвалідному візку. Ходила до старшої школи. Любила поцілунки та практичний одяг. А тоді стався Апокаліпсис з великої літери. Ні, серйозно. З неба спустилися янголи та перетворили світ на кривавий, задимлений, брудний безлад. Звісно, постраждала і її рідна Кременева долина.
Пенрін із легкістю перетворилася на годувальницю та захисницю своєї родини. З цією роллю вона впоралася добре, зважаючи на те, що їй вдалося на шість тижнів після кінця знайомого їй світу вберегти від небезпек дитину з інвалідністю. Однак їй був небайдужий і дехто інший, окрім родичів, і вона не змогла просто стояти й нічого не робити, поки на її очах когось б'ють у нерівній бійці. В результаті вона залишилася з безкрилим янголом на шиї та без жодної надії знову побачити сестру.
Звісно ж, Пенрін вирішила її рятувати. Вона зробила все, що було в її силах, і навіть більше. Шантаж. Домовленість із ворогом. Брехня. Встрявання у бійки, в яких вона навряд чи могла перемогти, та ще багато іншого. Зрештою вона все ж таки возз'єдналася з сестрою, але зовсім не так, як сподівалася. Втім, швидко виявилося, що це найменша з її проблем: у маленької Пейдж також є мама, а ще вона отримала можливості для самозахисту. Тим часом Пенрін несподівано стала по-своєму популярною як захисниця людства, водночас будучи абсолютно нездатною зрозуміти, за кого вона у війні, що розпочалася між янголами та людьми. Як-не-як, вона всього за кілька тижнів побачила найкращі та найгірші прояви як людської, так і янгольської природи! Однак ця плутанина не зававдила їй надзвичайно сильно вплинути на долю світу, багато побачити і ще більше зробити. Вона врятувала безліч людей, які начебто були їй геть байдужі. Вона спромоглася зробити те, що, судячи з усього, не вдалося ще жодній людині в історії. Вона орудувала напіврозумною легендарною зброєю, навіть після того як виявила до неї жахливу неповагу. Вона спустилася у справжнісіньке пекло, щоб урятувати світ - і задала там жару. Вона стала обличчям, мабуть, найвидатнішої битви людства - і задала жару знову. Не дивно, що питання про те, з ким вона, серед усієї цієї колотнечі вирішилося саме собою. Тепер їй залишається світ, який потрібно відбудовувати - і хлопець із буквально допотопними сімейними цінностями та поняттями про особисте життя. А нам залишається оповідь про героїчні діяння, якими хочеться захоплюватися ще більше через те, що вони належать відверто негероїчній у всьому іншому людині.