covergirl_ua | Entries tagged with майстрині бойових мистецтв

Восени в роботу "Дівчини з обкладинки" втрутилося реальне життя, так сильно, що проекту довелося піти у відпустку до Нового року - я сподівалася за цей час упоратися з деякими своїми проблемами та достатньо відновитись. А тепер, хоч я й не надто впевнена у своєму відновленні, "Дівчина з обкладинки" повертається! Сьогодні в нас починається, так би мовити, другий сезон, який мають відкрити незначні зміни у правилах (неодмінно погляньте на них!) і одна з моїх улюблених персонажок.

У п'ятнадцять років Кетрін Саманта Кемпіон Талберт хотіла для себе лиш одного - нормального життя. Нормальне життя для молодої аристократки в її культурі - це гарні сукні, відвідування шикарних вечірок і врешті-решт шлюб. Однак її перспективи на шлюбному ринку вже зменшувались, а статус світської левиці в місті був лише далекою, незбутньою мрією. Скромні фінанси, якими могла розпоряджатися її родина, в основному відкладали на братів, тим часом як Кетрін мусила задовольнятися сидінням у селі та постійною хатньою роботою. Цілком зрозуміло, чому вона та її мати пристають на щедру пропозицію свого багатого родича, призначену для Кетрін. Звісно, її заможного міського дядька не просто так прозвали Божевільним Герцогом: як не крути, саме він і його судовий позов кінець кінцем розорили її родину, - але його пропозиція сформульована таким чином, що від неї не змогла б відмовитися жодна людина при здоровому глузді. Тож юна леді приїздить до міста сповненою надій на справжнє світське життя та новий модний одяг. Замість цього вона мусить лише вдягатися як хлопчисько та навчатися володіння мечем.
А зараз дозвольте дещо пояснити. У їхньому світі фехтування є предметом захвату і навіть частиною місцевого зводу законів, цілком нормальним засобом самозахисту для привілейованих. Однак особисте володіння мечем вважається негодящим для аристократів і немислимим для жінок, через що Кетрін врешті-решт починає вважати себе зганьбленою. Вона змушена ходити у хлопчачому одязі, який здається їй таким чужим і незручним, займатися справою, що вважається вкрай непорядною у світському товаристві... Як вона може сподіватися стати поважною шляхетною дамою? Втім, Кетрін досить скоро починає знаходити в місті справжніх друзів і набуває великої майстерності як мечниця (для цього вистачило нормального вчителя, який знайшов до неї підхід). Далі виявляється, що дещо огидне трапляється і в світському товаристві: подруга Кетрін стає жертвою насильства лише через те, що одному впливовому багатієві захотілося насолодитися владою над слабшими за себе. Обурена як тим, що сталося, так і загальним ставленням до своєї подруги, юна леді без докорів сумління публічно дебютує як дуелянтка. Звістка про появу в місті молодого геніального мечника могла б сама наробити галасу сама по собі, але через те, що насправді йдеться про мечницю, вона просто шокує. З Кетрін могло б вистачити новоздобутого статусу супергероїні, але ці події - лише початок. Вона знайде непристойно багато скелетів у шафах поважних людей, дізнається дещо про минуле своєї родини та краще пізнає саму себе. Кінець кінцем вона здобуде комфортне, заможне життя в місті - просто не так, як спершу очікувала.

Здавалося б, Валері завжди влаштовувало перебування в тіні своїх близьких - роль непоказної доньки надзвичайної матері, супутниці та помічниці при своїй найкращій подрузі. Однак, довідавшись, що її зрадили мати та хлопець, Вел показує, що в неї теж є власна гідність, і тишком-нишком тікає. Прибувши до Нью-Йорка, вона врешті-решт долучається до компанії таких самих підлітків-утікачів, які живуть на покинутій станції метро. Попервах їхнє життя здається мрією кожного підлітка: вони не слухаються жодного дорослого, не дотримуються жодного розкладу і приймають як рекреаційний наркотик речовину, яка надає магічні сили. Насправді ця речовина необхідна для адаптації фейрі, змушеним жити в місті (та й узагалі будь-де поблизу від заліза), але люди теж можуть її приймати і приймають, чим і займаються ці жителі метро. Валері йде працювати разом з ними у "службі доставки" Равуса, троля-цілителя, який забезпечує фейрі Нью-Йорка цією речовиною. Досить скоро вони настільки зближуються, що Равус починає давати Вел уроки фехтування на мечах, але, коли в неї починає розвиватися залежність, як і в її колег-людей, їхні стосунки погіршуються. Не йде їм на користь і те, що Равуса звинувачують у масовому отруєнні нью-йоркських фейрі.
Тим часом Валері знаходить найкраща подруга і благає її повернутися додому. Вел погоджується, та її плани руйнує бажання просто попрощатися з Равусом. Завдяки низці непередбачуваних подій вона знаходить справжню вбивцю, яка від початку планувала підставити троля. Вбивця, своєю чергою, несправедливо звинувачує Вел, нібито вона крала в Равуса, а той щиро вірить звинуваченню і приймає його близько до серця. Проте Вел усе одно знаходить залізні докази проти справжньої отруювачки, викриває її, не думаючи про можливі наслідки, а потім блискучо справляється з цими наслідками.

Хоча Нова Аркадія - всього лише невеличке містечко, що прилягає до морської нафтової платформи, Хва - чи не єдина його мешканка, яка не зазнала біотехнічного вдосконалення. Вона нічого не може зробити зі своїм рідкісним захворюванням - хіба що пити таблетки та ховати обличчя від удосконалених людей, щоб ті не бачили її велику винну пляму. Хоча Хва через свій діагноз змушена строго контролювати раціон і боятися нападів, вона працює охоронницею та інструкторкою з самооборони. Заняття це не надто прибуткове, але їй воно здається досить приємним. Одержавши значно вигіднішу пропозицію стати особистою охоронницею юного спадкоємця родини Лінчів, яким належить нафтова платформа біля Нової Аркадії, вона вагається, та зрештою все ж пристає на пропозицію. Тепер Хва може радикально покращити свої побутові умови, та все одно побоюється витрачати багато грошей на себе. Також її бентежить зміна кола спілкування: вона змушена покинути старих друзів і колег, дехто з яких, вочевидь, починає вважати її зрадницею, й долучитися до супергрошовитих Лінчів та їхніх топ-менеджерів. На додачу до всього цього, її оточує смерть. На роботі вона має постійно тримати очі розплющеними (що, зважаючи на її захворювання, звучить як жахливий каламбур), оскільки Джоелові, її підопічному, щороку погрожують убивством. Згідно з цими погрозами, йому залишається жити всього рік. Потім Хва опиняється посеред шкільної стрілянини, під час якої дістає травму. Однак їй неймовірно пощастило в порівнянні з деякими її колишніми подругами: деякі з них помирають за підозрілих обставин.
Хва вже думала, що зав'язала з Лінчами та їхніми сімейними драмами, але змушена повернутися на посаду Джоелової охоронниці. Вона не лише керується турботою про благополуччя хлопчини (в якій вона не готова зізнатися навіть собі), а й хоче скористатися привілеями цієї роботи, щоби провести власне розслідування. Спершу може видатися, ніби у трагічних подій, свідком яких стала Хва, немає нічого спільного. Та вона, скориставшись своїм знанням міста й доступом до його систем стеження, дізнається, що насправді вони пов'язані так, як при здоровому глузді не подумав би ніхто. Те, що Хва виявляє, їй не подобається, і людям, які за всім цим стоять, вона теж не подобається. Однак вона надто рішучо налаштована, щоб дозволити комусь із них замордувати себе чи близьких їй людей.

Батьківщина Гаррі - імперія, що процвітає й розширюється, та їй самій від цього дуже мало користі. Вона, юна леді з аристократичної родини, має дотримуватися певних стандартів, але це нелегке завдання для такої, як вона - сирітка зі скромними статками, не наділена вродою, здатною це компенсувати. Єдине, що світить Гаррі, - поїздка до далекого Дамару, здебільшого пустельної країни, що поступово втрачає колишню велич через низку проблем. Клімат у Дамарі вже не такий, як раніше. Його територію повільно завойовують із півдня, а з півночі самому його існуванню загрожують орди не-зовсім-людей. Блакитний меч, стародавня реліквія, якою не може орудувати жоден чоловік (зате цілком може жінка), вже давно не використовувався, а люди з магічними силами трапляються дедалі рідше. Словом, Дамару вкрай потрібен герой. І так уже вийшло, що цей герой має бути жінкою.
Гаррі, звісно, нічого про це не знає і практично не може дізнатися нічого цінного про Дамар, не викликавши ні здивування, ні підозри. Зрештою, нащо це робити молодій леді з пристойної родини, якщо навіть багато високопосадовців не намагаються зрозуміти Дамар або просто не можуть через своє іноземне походження? Однак їй усе одно невдовзі доводиться взятися за це самотужки, коли її викрадає сам лідер дамарців, король Корлат.
Попри те, що її сили ще сплять, а звідки вони взялися, незрозуміло, Корлат дуже вірить у Гаррі як у потенційну жінку-героя. Якщо адаптуватися до абсолютно нової культури їй здебільшого доводиться своїми силами, її військова підготовка вважається серйозною справою, і Гаррі починає цю підготовку, ще навіть не зрозумівши, нащо це їй потрібно. Гаррі не розчаровує незважаючи на фізичний біль і проблеми з адаптацією. Не розчаровує вона навіть тоді, коли дезертує, буквально втікши від Корлата. Гаррі чітко бачить, що король припускається стратегічної помилки, яка дорого обійдеться всьому Дамару, і вона може лише порушити його накази заради вищого блага. Зрештою, саме так і поводяться герої. Якщо він хоче знайти жінку-героя, що врятує Дамар, він її отримає.

Колись Монца пройшла шлях від юної сирітки, в якої за душею не було нічого, крім манюсінької ферми та меншого братика-слабака, до генералки найманців, якій ніколи не бракує роботи. В юності вона втратила майже все просто через те, що народилася у вічно нестабільній, розідраній війною країні, але тепер вона одержує зиск із цієї ситуації, маючи владу завдяки своєму становищу та користуючись підтримкою ще могутнішої людини. Втім, цілком очевидно, що колись Монці може захотітися більшого і вона може справді цього добитися, і це бентежить її наймача. Тому Монцу жахливо зраджують і мало не вбивають. Виживає вона лише завдяки ретельній, але сумнівній операції; тепер вона - самотнє ніщо, якому доводиться пристосовуватися до свого нового становища, передусім - до своєї інвалідності. Однак будувати нове життя з нуля Монці просто замало, тож вона задумує помсту.
Вона достеменно знає, що за її зрадою стоять семеро конкретних людей і вирішує вбити їх усіх. Монца змушена ганятися за ними по всій країні, а дорогою збирає команду помічників. За неї часто щось роблять інші люди, але завжди відповідно до її плану. До того ж вона досі не проти встряти у бійку й собі і навіть помахати рапірою, хоча тепер вона, безперечно, і близько не така добра бійчиня, якою була колись. Також вона надає великого значення інтригам і маніпуляціям і не боїться втрутитись у політичну махінацію, що може або принести їй іще більшу владу, ніж колись, або вбити її. Втім, не можна сказати, що у Монци немає проблем: вона доволі сильно соромиться своєї спотвореної зовнішності і мусить якось давати раду своєму заплутаному особистому життю. Попри це, вона поступово підходить до своєї мети й наближається до свого колишнього наймача, людини, що, власне, й задумала її зрадити.
Перед останнім ударом Монца ненадовго впадає у шок, дізнаючись дещо немислиме про людину, яка раніше була їй дорога. По суті, така новина могла б довести до істерики практично будь-кого, але вона опановує себе і доводить свій план до кінця. В результаті вона змушена керувати містом-державою, не маючи надійних союзників, але вона рішучо налаштована нікому не дати собою командувати.

Колючці завжди катастрофічно не щастило. Хоч як старалася її мати, вона практично в усьому далека від прийнятого в її культурі ідеалу жіночності. З неї насміхається більшість однолітків. Її батько, мабуть, єдина людина на світі, яка її розуміла, загинув у бою, коли вона була ще маленькою. В неї все йде не за планом навіть у військовій підготовці: там її у найкращому випадку вважають дуже дурною людиною, а в найгіршому - аномалією. На додачу до всього, вона втрачає шанс зробити військову кар'єру просто перед своїм першим набігом: її звинувачують у вбивстві, яке насправді сталося через те, що її жахливо підставили. На щастя, Колючку звільняють від смертної кари в обмін на... особисту свободу та рік її часу. Вона опиняється в команді, яка має пройти півсвіту. Втім, Колючка не знає, що її внутрішня мандрівка зайде ще далі. Дорогою Колючка відкриє для себе стиль бою, який дійсно їй підходить, дружбу, любов, певні неприємні істини про те, як влаштований світ, і продемонструє явні замашки берсерка.
Попри все це, їй вдається залишитися вірною собі: Колючка досягає успіху і знаходить друзів такою, якою є. Її бояться і нею захоплюються через те, якою вона була завжди. Колючка наочно демонструє, чому в жодному разі не можна одразу засуджувати дівчат, які не люблять "дівчачі" речі. Однак вона не має полюбити свій жіночний бік (чи як там це зараз називається), щоб бути прийнятою. Її характер в основі своїй залишається незмінним, і все ж вона стає об'єктивно кращою, більш зрілою людиною. Вона завжди страшенно боялася жіночого товариства, бо її дражнили інші дівчатка і шпетила мати, проте вона знаходить споріднені душі в особі молодших дівчат, що, як і вона, хочуть здобути військову підготовку. Колючка все ж таки вступає у стосунки, але це, попри звичні в її культурі очікування, відбувається на її умовах і з людиною, яка може врівноважити її характер, а не з тим, хто запропонує за неї найкращу ціну. Коротко кажучи, вона - надзвичайно впізнаваний, симпатичний, дивовижний, антигероїчний герой.

*Також вона з'являється в одному з епізодів "Півкороля" (першого тому трилогії "Розбите море") і є відносно другорядним персонажем у "Піввійни" (третьому томі цієї ж трилогії), де її сюжетна лінія закривається по-справжньому.

Жила собі звичайна дівчина. Любила бойові мистецтва. Піклувалася про маму з психічними проблемами та сестру на інвалідному візку. Ходила до старшої школи. Любила поцілунки та практичний одяг. А тоді стався Апокаліпсис з великої літери. Ні, серйозно. З неба спустилися янголи та перетворили світ на кривавий, задимлений, брудний безлад. Звісно, постраждала і її рідна Кременева долина.
Пенрін із легкістю перетворилася на годувальницю та захисницю своєї родини. З цією роллю вона впоралася добре, зважаючи на те, що їй вдалося на шість тижнів після кінця знайомого їй світу вберегти від небезпек дитину з інвалідністю. Однак їй був небайдужий і дехто інший, окрім родичів, і вона не змогла просто стояти й нічого не робити, поки на її очах когось б'ють у нерівній бійці. В результаті вона залишилася з безкрилим янголом на шиї та без жодної надії знову побачити сестру.
Звісно ж, Пенрін вирішила її рятувати. Вона зробила все, що було в її силах, і навіть більше. Шантаж. Домовленість із ворогом. Брехня. Встрявання у бійки, в яких вона навряд чи могла перемогти, та ще багато іншого. Зрештою вона все ж таки возз'єдналася з сестрою, але зовсім не так, як сподівалася. Втім, швидко виявилося, що це найменша з її проблем: у маленької Пейдж також є мама, а ще вона отримала можливості для самозахисту. Тим часом Пенрін несподівано стала по-своєму популярною як захисниця людства, водночас будучи абсолютно нездатною зрозуміти, за кого вона у війні, що розпочалася між янголами та людьми. Як-не-як, вона всього за кілька тижнів побачила найкращі та найгірші прояви як людської, так і янгольської природи! Однак ця плутанина не зававдила їй надзвичайно сильно вплинути на долю світу, багато побачити і ще більше зробити. Вона врятувала безліч людей, які начебто були їй геть байдужі. Вона спромоглася зробити те, що, судячи з усього, не вдалося ще жодній людині в історії. Вона орудувала напіврозумною легендарною зброєю, навіть після того як виявила до неї жахливу неповагу. Вона спустилася у справжнісіньке пекло, щоб урятувати світ - і задала там жару. Вона стала обличчям, мабуть, найвидатнішої битви людства - і задала жару знову. Не дивно, що питання про те, з ким вона, серед усієї цієї колотнечі вирішилося саме собою. Тепер їй залишається світ, який потрібно відбудовувати - і хлопець із буквально допотопними сімейними цінностями та поняттями про особисте життя. А нам залишається оповідь про героїчні діяння, якими хочеться захоплюватися ще більше через те, що вони належать відверто негероїчній у всьому іншому людині.