covergirl_ua | Entries tagged with бісексуалки

Джетта має унікальний талант, який допомагав її родині виживати у скрутні часи, а скоро, можливо, забезпечить їй міжнародне визнання. Ледве уникнувши загибелі, вона набула здатності бачити та контролювати духів нещодавно померлих істот - людських і не тільки. Сили їй вистачає навіть на те, щоб оживляти тіньових маріонеток, які належать її родині, за допомогою душ тварин і самотужки показувати п'єси з повним складом ляльок. Однак психічне захворювання, відоме в нашому світі як біполярний розлад, часом заважає Джетті користуватися своїм даром через чергову депресивну фазу, тим часом як маніакальні фази часом ставлять під загрозу саме її життя. Джетта робить усе, що може, аби приховати як свої некромантські здібності, так і своє захворювання від чужих, і активно шукає можливості вилікуватися. Хоча в її країні лікування від нього недоступне, ходять чутки, що монарх Аквітани, імперії, яка нещодавно її завоювала, приборкує такий самий розлад водою з буцімто магічного джерела. Позаяк окремі представники колоніальної влади, серед яких і сам імператор, виказують великий інтерес до тіньового лялькового театру, Джетта та її рідні сподіваються привабити своїм мистецтвом могутніх глядачів. Власне кажучи, показавши потрібним людям потрібну виставу, вони можуть потрапити до далекої Аквітани назавжди. Чому б не жити там, де вони будуть у безпеці і їх цінуватимуть, а не в бідній, голодній країні, де за кожним рогом можуть ховатися сумновідомі повстанці?
Однак здійсненню їхніх планів перешкоджає серія масштабних нападів повстанців - і, як виявляється, це лише на краще. Джетта та її батьки вимушено починають переховуватись і таким чином мало-помалу відкривають для себе певні несподівані таємниці. По-перше, є люди, готові подбати про Джетту та прийняти її незважаючи на проблеми з психічним здоров'ям, а може, й навіть через них. По-друге, сили повстанців насправді геть не такі, якими їх змальовують колонізатори, а значить, підігравати системі все ж таки може бути не так і розважливо. Власне, як Джетта дізнається згодом, у спротиві бере участь більше людей, ніж вона коли-небудь вважала, і вони нарешті почали діяти в потрібному масштабі. Після низки пригод, одкровень і дивовижних порятунків здається, ніби вона знайшла спосіб сісти на два стільці відразу: допомогти своїм новим друзям і їхніх справі та отримати ліки, яких потребує. Втім, поки спротив збирав сили та все планував, колонізатори робили те саме. Вони готові ввести в конфлікт абсолютно новий різновид зброї, але так само здатні перетворити на зброю речі, що первісно мали приносити людству користь. Джетта побачить на власні очі як те, так і інше - і постраждає від цього. Проте було б неправильно вважати, ніби її можна зламати чимось таким.

Ерсель - русалка, хоч і незвичайна. Будучи водною істотою у вкритому льодом морі, вона повинна зберігати значну кількість жиру в тілі, через що за людськими стандартами вона, ймовірно, вважалася би "плюс-сайз". Однак утримувати жир стає дедалі важче, оскільки так далеко на півночі, в особливо підступній частині моря, куди вигнали її клан після поразки в війні, їжі небагато. Ніхто не думав, що сюди можуть прийти люди при здоровому глузді, але вони таки прийшли. Це погано скінчилося для всіх, хто був на борту їхнього корабля, крім Раґни, діви зі щитом, яку кінець кінцем урятувала Ерсель. Їх обох позбавили особистої самостійності, тож не дивно, що вони починають товаришувати майже одразу, щойно Ерсель дізнається, що люди більш схожі на русалок, ніж вона вважала. На жаль, друг її дитинства, який бачить її з Раґною, дотримується іншої думки. Тож Ерсель змушена покинути Раґну, щоб урятувати і себе, і її, та попрощатися зі мріями дізнатися більше про світ. Ха-ха, насправді ні: ця двонога навіяла Ерсель дуже багато мрій, і Ерсель кінець кінцем доб'ється всього, що бажає.
Спершу угода з Локі, божеством-покровителем Ерсель, дає їй дещо геть протилежне її бажанням. Вона хотіла бути цінною як розумна істота, але її замість цього хвалять за надзвичайну плодючість, величезний ресурс в умовах демографічної кризи, яку переживає її клан. Ерсель готова віддати цей дар юній русалці, яка справді б йому зраділа, та врешті-решт доводить її до загибелі. Кінець кінцем вона загадує бажання, щоб у неї з'явилися ноги, та замість них їй дають кілька жахливих мацалець. Її звинувачують у вбивстві, таврують як небезпечне чудовисько й виганяють із клану. Мало того, що Ерсель доводиться виживати без підтримки своєї спільноти - вона ще й змушена дотриматися чергової домовленості з Локі. Є такі речі, які страшенно важко роздобути навіть богові, але що, як по них послати скромну русалку? Ерсель вимушено користується своєю кмітливістю та знанням моря на всі сто, водночас пристосовуючись до нового тіла. Однак близькі не збираються її кидати, і їхня підтримка допомагає їй перемогти й навіть завдати удару у відповідь. Коли Раґна повертається до цього моря щасливішою, здоровішою та успішнішою, ситуація взагалі стає протилежною. Ерсель не лише перехитрить Локі, а й спричинить революцію у своєму клані. Будуть викриті певні лихі діяння, покотяться дечиї голови, а всім, хто залишиться, лише стане краще.

Восени в роботу "Дівчини з обкладинки" втрутилося реальне життя, так сильно, що проекту довелося піти у відпустку до Нового року - я сподівалася за цей час упоратися з деякими своїми проблемами та достатньо відновитись. А тепер, хоч я й не надто впевнена у своєму відновленні, "Дівчина з обкладинки" повертається! Сьогодні в нас починається, так би мовити, другий сезон, який мають відкрити незначні зміни у правилах (неодмінно погляньте на них!) і одна з моїх улюблених персонажок.

У п'ятнадцять років Кетрін Саманта Кемпіон Талберт хотіла для себе лиш одного - нормального життя. Нормальне життя для молодої аристократки в її культурі - це гарні сукні, відвідування шикарних вечірок і врешті-решт шлюб. Однак її перспективи на шлюбному ринку вже зменшувались, а статус світської левиці в місті був лише далекою, незбутньою мрією. Скромні фінанси, якими могла розпоряджатися її родина, в основному відкладали на братів, тим часом як Кетрін мусила задовольнятися сидінням у селі та постійною хатньою роботою. Цілком зрозуміло, чому вона та її мати пристають на щедру пропозицію свого багатого родича, призначену для Кетрін. Звісно, її заможного міського дядька не просто так прозвали Божевільним Герцогом: як не крути, саме він і його судовий позов кінець кінцем розорили її родину, - але його пропозиція сформульована таким чином, що від неї не змогла б відмовитися жодна людина при здоровому глузді. Тож юна леді приїздить до міста сповненою надій на справжнє світське життя та новий модний одяг. Замість цього вона мусить лише вдягатися як хлопчисько та навчатися володіння мечем.
А зараз дозвольте дещо пояснити. У їхньому світі фехтування є предметом захвату і навіть частиною місцевого зводу законів, цілком нормальним засобом самозахисту для привілейованих. Однак особисте володіння мечем вважається негодящим для аристократів і немислимим для жінок, через що Кетрін врешті-решт починає вважати себе зганьбленою. Вона змушена ходити у хлопчачому одязі, який здається їй таким чужим і незручним, займатися справою, що вважається вкрай непорядною у світському товаристві... Як вона може сподіватися стати поважною шляхетною дамою? Втім, Кетрін досить скоро починає знаходити в місті справжніх друзів і набуває великої майстерності як мечниця (для цього вистачило нормального вчителя, який знайшов до неї підхід). Далі виявляється, що дещо огидне трапляється і в світському товаристві: подруга Кетрін стає жертвою насильства лише через те, що одному впливовому багатієві захотілося насолодитися владою над слабшими за себе. Обурена як тим, що сталося, так і загальним ставленням до своєї подруги, юна леді без докорів сумління публічно дебютує як дуелянтка. Звістка про появу в місті молодого геніального мечника могла б сама наробити галасу сама по собі, але через те, що насправді йдеться про мечницю, вона просто шокує. З Кетрін могло б вистачити новоздобутого статусу супергероїні, але ці події - лише початок. Вона знайде непристойно багато скелетів у шафах поважних людей, дізнається дещо про минуле своєї родини та краще пізнає саму себе. Кінець кінцем вона здобуде комфортне, заможне життя в місті - просто не так, як спершу очікувала.

Усе почалося 1967 року з команди, що складалася з чотирьох науковиць, в усамітненій лабораторії в Камбрії. Марґарет Нортон, баронеса та космологиня. Люсіль Вотерс, єдина чорношкіра в команді, яка хотіла зробити радіохвилі швидшими за світло. Ґрейс Тейлор, яка прийшла невідомо звідки, щоб поділитися своїми знаннями про поведінку матерії. Барбара "Бі" Гірфорд, наймолодша в команді та експертка з поділу ядра. Втім, одна з матерів-засновниць подорожей у часі так і не одержала жодної реальної користі з їхнього винаходу через нервовий зрив під час показаного по телебаченню інтерв'ю. Хоча згодом дослідження Барбари приносять ще більше користі, Марґарет більше не дозволяє їй займатися подорожами в часі. Вона, невблаганна лідерка новоствореного Конклаву подорожей у часі, впевнена: жодну людину, що переживала бодай легкі психічні розлади, не можна підпускати на гарматний постріл до машин часу. Тому до команди невдовзі долучається ще одна мати-засновниця - Анґарад Міллс, колишня балерина та медична інженерка британської космічної програми, а також майбутня заміна Марґарет. Так починається шлях Марґарет до зустрічі з власною долею. Можна вірити в карму або не вірити, але в цьому всесвіті вона - зла сучка, що рано чи пізно добереться до безпринципної Марґарет.
Переходимо до 2017 року. Барбара - дуже енергійна бабця з загадковим минулим і несподіваним теперішнім. Хоча подорожі в часі вже стали невід'ємною частиною британської культури, про роль Бі в цьому ніколи не говорять у її родині. Однак ситуація змінюється, коли Бі одержує послання від Ґрейс, яке також помічає її онука Рубі Ребелло. Не до кінця заповнене свідоцтво про смерть, складене в оригамі-фігурку кролика, як натяк на смерть самої Бі. Це стимулює їх обох, але стимулює по-різному: якщо Бі потай працює над технологією економії палива для подорожей у часі, то Рубі починає цікавитися Конклавом і самою Ґрейс Тейлор, яка тим часом уже почала включати подорожі в часі у свою художню творчість. Згодом виявляється, що Ґрейс передбачила смерть не Бі, а іншої людини, але Рубі все ж бачить на власні очі смерть однієї з перших мандрівниць у часі та відіграє дуже важливу роль у загибелі іншої. При цьому вона ще й розбирається з проблемами у стосунках, але врешті-решт просто закохується в людину, яку вперше бачить старенькою бабусею за крок від власної смерті. Як не дивно, останнє не так трагічно, як здається: вони стануть чи не найщасливішою парочкою у книжці.
Тим часом у 2018 році студентка-археологиня Одетт Софола лякається до смерті першого ж дня на волонтерській роботі в музеї. Ставши першою людиною, що побачила страхітливо спотворений труп у підвалі (і, звісно ж, підозрюваною в убивстві), вона здобуває травму і через це стає одержимою загадковим убивством. Це явно був не суїцид, однак це явно сталося в замкненому підвалі, поки всі працівники музею були у відпустці. Щоби з'ясувати правду, Одетт врешті-решт претендує на роботу детектива у Конклаві, збрехавши при цьому, що не має проблем із психічним здоров'ям. Хоча кінець кінцем вона дістає заслужене покарання за брехню, врятувавшись від найстрашнішого лише завдяки талану, вона докладає рук до падіння справжньої лиходійки, яка заразом виявляється і тим трупом, через який Одетт і розпочала свої пошуки.

Джек була хорошою дівчинкою з пристойної родини, але з власного вибору стала піраткою. Надворі 22 століття, і світ, у якому вона живе, гіперз'єднаний, та все ж у ньому є дуже багато місця для піратства та всього властивого йому антуражу. Цей світ антиутопічний: громадянські права в повному обсязі коштують таких грошей, яких багато в кого немає, а ліки, що рятують життя, винаходять майже регулярно, та вони все ж недоступні переважній більшості людей. Рабство функціонує з низкою застережень і обмежень, але їх легко обійти. Джек уникнула всіх цих бід, а також багатьох інших, просто завдяки тому, ким вона народилася (на момент її народження її рідні вже понад століття були повноправними громадянами процвітаючої Канади), але вона вирішила допомагати тим, кому пощастило менше, а не стати корпоративною дослідницею з доброю платнею. В результаті тепер вона вивчає всі корисні патентовані препарати, що з'являються на ринку, та копіює їх, аби зробити їх доступними широкому загалу.

Діяльність це, звісно, неприбуткова, тож Джек, аби зводити кінці з кінцями, доводиться займатися на стороні менш почесною роботою. Заради грошей вона торгує рекреаційними наркотиками та препаратами-стимуляторами, які також часто бувають спіраченими новинками. Саме такий препарат і доводить Джек до біди: вона піратить перспективну речовину, що не пройшла належні випробування, і невдовзі дізнається, що вона має жахливі побічні ефекти. Люди, що просто хотіли підвищити свою продуктивність, буквально запрацьовують самі себе до смерті, при цьому наражаючи на небезпеку інших. Джек не може просто махнути на це рукою й відчайдушно намагається зупинити шкоду, яку чинить препарат. "Заксі", корпорація-виробник препарату, звісно, розлючена і хоче влаштувати показову екзекуцію. Тому не дивно, що Джек, яка й без того вже не один рік перебуває на втіках, переслідує команда висококваліфікованих убивць. Тим часом вона намагається створити ліки від наслідків вживання препарату. Для цього їй доводиться скористатися допомогою людей, із якими вона б воліла більше ніколи не зустрічатися, людей, від яких вона й не сподівалася на допомогу, та навіть однієї особи, що не є людиною.

Джек, звісно, не дурна, тож найманим убивцям, попри підтримку всемогутньої МКВ (Міжнародної коаліції власності), важко її знайти. Однак вони наближаються попри всі її старання убезпечити себе. От тільки, коли вони таки знаходять Джек, їм доводиться зіткнутися з дечим неочікуваним, тим, що вона здобула завдяки іншому зі своїх численних талантів.

Рідрі не пощастило народитися у всесвіті, розідраному військовим конфліктом, і постраждати від нього в дитинстві. Перш ніж стати підлітком, їй довелося пережити втрату батьків і відновитися від ушкодження мозку, будучи аутичною дитиною. Ба більше, вона вийшла з усього цього загартованою, сильнішою і розумнішою, заразом відкривши в собі низку талантів. Коли вона виростає, виявляється, що вона цілком може покласти край цій війні, що лютувала більшу частину її життя.
До двадцяти шести років Рідра встигає написати декілька книжок поезії (і від неї явно можна чекати більше), отримати ліцензію пілота космічного корабля, досягти успіху в бойових мистецтвах і, що найважливіше, спробувати попрацювати на армію рідного Альянсу криптографом і знудитися цією роботою. Однак армії вдається після тривалого торгу отримати від неї допомогу знову, коли вона стикається з лінгвістичною головоломкою, яку геть не може розгадати. Інша сторона конфлікту, Загарбники, почали використовувати під час саботажу таємничий код, який у війську Альянсу прозвали "Вавилон-17". От тільки, як швидко помічає Рідра, це не код, а мова. І до того ж дуже дивна мова. Швидке знайомство з Вавилоном-17 дає Рідрі можливість прогнозувати, де відбудеться наступна атака, тож вона здуває пил зі своєї ліцензії пілота і береться керувати космічним кораблем. Справі не допомагає те, що частина спеціально підібраної нею команди, попри очевидну компетентність, страждає від власних психологічних проблем. Однак Рідрі все-таки вдається дати раду багатьом їхнім проблемам і навіть вести їх у справжні космічні бої, водночас ведучи перемовини з численними можновладцями, від яких залежить їхня місія та життя, і гарячково працюючи над граматикою та лексикою Вавилону-17. Щоправда, вона не враховує, що її інтелект, знання та здібності, які завжди дуже їй допомагали, цілком можуть її згубити. Або ні. Насправді можливо, що вона знайшла спосіб не лише виправити лихо, якого вона сама накоїла, а й побити Загарбників їхньою ж зброєю.

Атль вважає себе невдахою. Вона завжди була дурепою, безвідповідальною, слабачкою - словом, паршивою вівцею своєї родини, але це, здається, не має значення, поки її матір і старша сестра не стають жертвами жорстокого вбивства. Тепер вона зобов'язана помститися безжалісному ворогові, який має значно більше ресурсів, а також плекає глибоку ненависть до неї.
Щоправда, Атль аж ніяк не з полохливого десятка. Вона - нащадок давнього матріархального вампірського клану, в якому жінки буквально є сильною статтю, а тому змалечку вчилася битися і має низку суперсил. Також її клан доволі заможний, тож не можна сказати, що їй бракує грошей, навіть коли вона перебуває на втіках чи переховується в уже обнесеному стінами Мехіко. До того ж її ворог виявляється не таким грізним, як можна подумати. Нік Ґодой, який також є спадкоємцем могутнього вампірського клану, настільки нерозважливий і егоцентричний, що Атль ніколи такою не бути - власне кажучи, його дурість стає для нього головною перешкодою в полюванні на втікачку. Однак Атль навіть не усвідомлює, що її також відстежує дехто значно компетентніший - справжня досвідчена мисливиця на вампірів. Хай там як, ніщо не може перешкодити їй утекти з пастки - навіть обмежені ресурси, психологічні проблеми чи... закоханість у смертного. Хоча для Атль дуже багато роблять союзники, очікувані й несподівані, вона сама дуже добре користується всіма ресурсами, до яких має доступ. Також виявляється, що вона доволі легко пристосовується: дівчина, яка досі жила у привілеях і непоміркованості, швидко звикає до голоду, гіпоглікемії та ризику. Втім, найбільше вражає в особистості Атль те, яка вона співчутлива. Її співчуття може розповсюджуватись і розповсюджується на істот, яких її привчали вважати однозначно нижчими за себе. Втім, вона також здатна бути жорсткою, коли цього вимагає ситуація, навіть до тих, кого вона по-справжньому любить, і принаймні вдавати, що для неї це нормально, як це стається в кінці роману. Однак навіть тоді Атль здатна поводитись як розважлива, психологічно зріла особистість, а не як нестерпна егоїстична принцеса. Одним словом, вона стає тією, ким її рідні б пишалися.