Дівчина з обкладинки

Цілком очевидно, що мати дві душі в одному тілі - це неабияка морока, але мало хто знає це краще, ніж Єйне Дарр, молода войовниця та спадкоємиця двох монархій. Виховали її як спадкоємицю престолу Дарру, матріархальної країни, яку дедалі частіше розглядають як архаїчну глушину. Незважаючи на все, що це тягне за собою (Дарр усе ж таки поступово втрачає позиції у великій політиці), Єйне з радістю прийняла б свою долю, якби не її змішане походження. Її дід по матері, нинішній правитель єдиної наддержави їхнього світу, не молодіє з роками, і йому потрібно визначити спадкоємця. Будучи його прямим нащадком, Єйне опиняється серед кандидатів, і її викликають до двору. Там вона просто не може не досягти успіху: єдиною альтернативою цьому, яку передбачає традиція, є загибель. Звичайно, може здатися, ніби в Єйне немає жодних шансів у протистоянні з вихованими при дворі родичами-інтриганами, але в неї є власні секрети.
Так уже сталося, що Єйне - ще й допитлива дівчина, яка вже довго сушила собі голову над таємницею смерті своєї матері. Опинившись у місці, де її мати провела більшу частину життя, вона рішуче налаштована дізнатися більше, і їй це вдається. Можливо, іншим особам королівської крові її схильність уболівати за аутсайдерів і здається смішною, але вона дає свої плоди: Єйне заводить дружбу з полоненими богами, які ще можуть запропонувати дуже багато. Створюючи нові союзи, Єйне дізнається, що двір її діда ще жахливіший, ніж вона спершу думала, і знаходить не один огидний скелет у шафах можновладців. Коли їй мстяться, вона змушена дивитися, як на її батьківщину вдираються, а її друзів піддають насильству, але вона з гідністю все це витримує. Власне кажучи, покласти край несправедливостям, які бачить Єйне, може лише вона сама: в неї пересадили душу давно загиблої богині життя, однієї з найстаріших і наймогутніших божеств цього світу. Коли сутність володарки життя буде активована в новому тілі, світ неодмінно зміниться назавжди, але це, звісно, матиме наслідки для її носія. Ще до свого воскресіння в новій формі Єйне стикається зі складним питанням: якою мірою все це визначає її? Скільки в ній її самої, а скільки - покійної великої богині? Врешті-решт, чи можуть її нові божественні друзі бачити в ній ту, ким вона є, а не те, що вона для них символізує? Та все ж ці запитання - невелика ціна за сили, що змінюють реальність, і можливість по-справжньому викрити та знищити зламану систему. Самопожертва Єйне дійсно призводить до руйнування старого порядку, але чи буде новий світ, у якому вона матиме великий вплив, кращим і справедливішим?

Досі в цьому блозі розглядалися персонажки, що є або героїчними, або принаймні позитивними; вряди-годи він торкався моральних "сірих зон". Тепер настав час сходити на темний бік.
Сказати, що Сіфен не мала привілеїв від народження, означає применшити дійсність. Вона, вихована жорстокою тіткою, яка просто обожнює розводитися про не зовсім достойне походження дівчини, навчилася працювати та навчатися натщесерце й терпіти побої за жахливі гріхи на кшталт "просто надто довго дивилася на гарного хлопця". Однак у Сіфен є цінний дар, який частенько їй допомагав, хоч і в дрібницях - приголомшлива краса. В поєднанні з годящою освітою симпатична зовнішність може завести її дуже далеко. Відомо, що привабливі прості дівчата не раз потрапляли до імператорського палацу, лишень опинившись у потрібному місці в потрібний час, але тітчині карти вказують на те, що Сіфен може досягти більшого за будь-яку з них. Тому тітка, хоч яка вона бувала зла, ніколи не била Сіфен по обличчю. Тому Сіфен здобула освіту, унікальну для жінки з її соціальним становищем. Вона не лише має мистецькі навички й добре розуміє літературу, а й дещо знає про магію.
Поки що Сіфен знає про темні мистецтва небагато, але їй відомий дуже ефективний спосіб регенерації, і це її не тішить. Хоч вона й бачить, що свіжа кров із серця іншої істоти може творити дива з її тілом, їй осоружна думка про вбивство будь-якої живої істоти. Однак у світі, де мікробів повно, а доступ до антисептиків украй обмежений, вона не може дозволити собі ходити з незагоєною подряпиною на обличчі й тому змушена тимчасово забути про емпатію. Зрештою, хоча краса для неї - ще не все, все решта без неї не вартуватиме нічого.
Виявляється, темні мистецтва надзвичайно добре підходять Сіфен, і невдовзі вона здобуває інші магічні навички. Якщо вона не може добитися чогось самотужки, про це можуть подбати її союзники, часто несподівані. Найголовніший серед них - Зміїний Бог, пропаще божество з власними планами та готовністю допомогти молодій людині з магічним даром, яка жадає влади. Тож не дивно, що Сіфен успішно протистоїть у грі престолів більш досвідченим противникам. Хто б міг подумати, що молода дівчина з села може бути витонченою інтелектуалкою? Хто б міг запідозрити, що така людина, як вона, може мати якусь думку про такі речі, як економічна політика? Сіфен не боїться пхати носа куди завгодно в палаці, аби його тільки було чим зцілити, і ця відвага справді йде їй на користь. За кілька років Сіфен (перепрошую, ІМПЕРАТРИЦЯ Сіфен) стає наймогутнішою людиною імперії. Однак вона геть забула про одне - про свою особистість. Відмовившись від своїх колишніх етичних принципів і гальм, Сіфен мало-помалу втрачає себе і, в принципі, не зважає на це й тим паче не зважає на шкоду, яку чинить іншим людям. Її правління перетворюється на царство страху, і імперія почне розвалюватися, коли вона ще сидітиме на троні. Втім, є одна людина, яка попередить катастрофу й надере Сіфен її лиходійську дупу. По суті, від неї потрібно тільки одне - залишатися цілковитою протилежністю Сіфен.

Будьмо відвертими: цей допис насправді мав з'явитися і з'явився б кілька тижнів тому, якби не виснажливий головний біль, через який я кілька днів не думала нормально. Первісно він був задуманий як реакція на певне несподіване та прикре оголошення щодо одного з моїх улюблених фендомів і мав містити непристойну дозу ностальгії. Минуло кілька тижнів, усі звикли до цієї новини, але ностальгія залишається.
Пристебніться: ми знову вирушаємо до безпросвітної пітьми Warhammer 40k. Кажучи конкретніше, сьогодні ви, ні багато ні мало, побачите, як цей сетинґ став тим, чим є в поточний момент своєї хронології, і як він міг стати набагато кращим місцем завдяки впливу однієї крутої дамочки.
Як я вже згадувала, техніка у 41-му тисячолітті, на думку людей, буквально не відрізняється від магії. Навіть технарі, які звуться механікусами (раніше - механікумами), не цураються цих поглядів і навіть підходять до своїх приладів із молитвами до всіх духів, які нібито в них сидять, а у своїй роботі понад усе цінують традицію та звичаї. Щоправда, не всі вони такими є чи були. Хоч і вважається, що скептицизм і нестандартне мислення слід приховувати та засуджувати, окремі особи таки ламають шаблони, піддають сумніву те, чого їх навчали все життя, та просто думають своєю головою. Серед них була й героїня цього тижня, Корієль Зет.
Хоча 41-е тисячоліття та поточні перспективи людства в цьому сетинґу, м'яко кажучи, безпросвітно похмурі, був такий час, коли здавалося, що все рано чи пізно налагодиться. Цей час був аж десять тисяч років тому, коли людство тільки об'єднував його нещодавно віднайдений Імператор, таємнича надлюдина з замашками Марті-Стю. З-поміж іншого, він при цьому відвідав Марс, домівку спільноти механікумів, які, судячи з усього, мали дуже прислужитися його справі, але були дуже ізольованими та з підозрою ставилися до всього незнайомого. Однак Імператорові замашки Марті-Стю неабияк вразили марсіанських ґіків. Корієль теж була неабияк вражена, але не так сильно, щоб почати поклонятись Імператорові як довгоочікуваному місцевому божеству. Замість цього вони придивились одне до одного й направду високо оцінили побачене. Корієль Зет ніколи не була Мері-Сью, але в ній було що цінувати: таких механікумів, як вона, не було ніколи.
По-перше, Корієль ніколи не задовольняли традиції, тож вона невпинно винаходила щось нове. Вона була настільки творчою від природи, що вигадування нових моделей або вдосконалення того, що вже існувало, було для неї радше розвагою. Ми не знаємо, скільки їй насправді років, тим паче, що в неї стільки тілесних модифікацій, а її обличчя весь час приховує маска, але на той час, коли ми бачимо її вперше, вона вже створила власну мережу зв'язку, несумісну з усім, що використовується за межами її вузького кола друзів, а також побудувала окреме місто як майстерню для своїх численних проектів. Ба більше, Корієль, судячи з усього, одна з дуже небагатьох роботодавців у сетинґу, які демонструють щось схоже на повагу до трудових прав своїх працівників. Правду кажучи, дехто з її підлеглих для неї більше друзі, ніж працівники, особливо Далія Кітера, яку багато хто вважає справжньою головною героїнею цієї історії. (Я не вважаю.) Хоча більшість механікумів суперсили Далії злякали б до смерті, Корієль нітрохи не бентежиться, дізнавшись, що та начебто звичайна дівчина, яку вона щойно врятувала, має ідеальну пам'ять і без жодних зусиль розуміє будь-яку техніку. Звісно, можна зауважити, що Корієль передусім хотілося скористатися талантами Далії у своїх проектах, а те, що вона не вручила Далії премію за найкрутішу суперсилу всіх часів і народів - це непростима помилка. Втім, усе, що Корієль зробила для своєї юної протеже, краще за можливі альтернативи - страту або гарування до скону простою писаркою.
А от про свої переконання Корієль розповідає не так відкрито. Річ у тому, що вона має нахабство бути атеїсткою у спільноті, що поклоняється умовно месіанській фігурі й шукає духів у себе під ліжечком, скептиком там, де віра в догми є нормою. Звісно, багато хто ставиться до неї з підозрою, і вона працює майже сама. Не дивно, що вона мовчить про найкрутіший і найсміливіший зі своїх проектів - прилад, який дозволяє діставати які завгодно знання з нематеріальної частини Всесвіту. Не дивно, що Корієль не припиняє роботу над ним, коли на її планету приходить війна.
Ця війна - та сама Єресь Гора з назви відповідної серії (так, цього разу я пишу про одну книжку з величезної серії, а не про самостійний текст). Прикол у тому, що Імператор, отой Марті-Стю, був по суті ще й одиноким татком. Один з його штучно вирощених синів, Гор, повстав проти Імператора, хоч і був його улюбленцем. Про конкретні причини тут можна нескінченно роздумувати: може, Гор правильно подумав, що дістає недостатньо визнання за свою роботу, може, Імператор був поганим батьком, а може, річ у змові, замисленій силами, що здебільшого ховаються за межами матеріального всесвіту... Втім, це виходило б за рамки цього допису, тож просто скажімо, що почалася війна, яка невдовзі втягнула в себе все людство. Звісно, всім, хто мав на Марсі якийсь вплив, довелося обирати якийсь бік, і агенти Гора знайшли собі чимало могутніх прибічників. Корієль, яка була по вуха в роботі і взагалі, спершу не збиралася ні з ким воювати, але коли повсюди довкола неї починається дивна хрінь, а її чудове місто зберігає функціональність лише дивом, вона не вагається. Як неважко здогадатися, Корієль не така дівчина, яку можна заманити в погану компанію, пообіцявши більшу матеріальну вигоду, ширше визнання чи просто помсту особі, яка не виправдала її сподівань, тож вона організовує опір своїм численним колегам-зрадникам. Вона передусім учена і стратегиня, а тому не йде в бій сама, але знаходить збройну підтримку для себе та захисту свого добра. Втім, Корієль попри своє задротство не є ніжною фіалкою, тож вона б'ється, коли її атакують особисто, й навіть гине в бою. Однак життя своїх близьких вона цінує вище за власне, тож Далії та її команді не випадає цього побачити, тому що їх уже давно умчали до одного безпечнішого місця. Крім цього, Корієль не вдається захистити лише одне - свою неймовірну спадщину. Такого генія, як вона, людини, здатної повторити її успіх у техніці, не було й не буде. Якби вона вижила, людство одержало б шанс досягти як наукового, так і соціального прогресу, але без неї воно приречене на поступовий занепад.

Я не планувала такий кінець для допису, але цей кінець дивним чином пасує до почуття, що змусило мене це написати, - почуття ностальгії за тим, що було, та жалю за тим, що могло б бути. Два тижні тому оголосили про майбутнє закриття серії "Єресь Гора"; останню її книжку анонсовано на початок 2019 року. Оскільки вона вважається найкращою серед найкращої літератури про всесвіт Warhammer 40,000 і стала стартом для багатьох нинішніх фанатів сетинґу, шок і жаль усього фендому більш ніж зрозумілі. Я ж досі, фігурально кажучи, ллю сльози за незліченними втраченими можливостями. Якийсь інший представник фендому міг би зауважити, що їх у будь-якому разі було би втрачено в серії, яка просто обожнює обділяти увагою й забувати своїх жіночих персонажів, яких і без того негусто (знов-таки, недарма 40k багато хто вважає пацанським клубом). Але ж мріяти не шкідливо, так? "Механікум" усе-таки доводить, що в "Єресі Гора" вдосталь місця для історій з дівчатами в головних ролях, історій, значущих для загальної канви сюжету, а найголовніше - завершених. Серйозно, я б могла скласти список персонажок серії, які просто таємничо зникли зі сцени, й назвати купу способів підтягнути ці сюжетні хвости.
Слід визнати: це лише одна з багатьох проблем цієї серії, але вони не заважали її численній фан-базі любити її та не спати через неї ночами. Два тижні тому ті, хто перебуває у щасливому невіданні про цю фігню, ті, кому вона не заважає, й ті, кого вона бісила, об'єдналися в жалю. "Єресь", у нас для тебе є справжні сльози, але ми за тобою не сумуватимемо, бо ти будеш із нами вічно.

Колись Монца пройшла шлях від юної сирітки, в якої за душею не було нічого, крім манюсінької ферми та меншого братика-слабака, до генералки найманців, якій ніколи не бракує роботи. В юності вона втратила майже все просто через те, що народилася у вічно нестабільній, розідраній війною країні, але тепер вона одержує зиск із цієї ситуації, маючи владу завдяки своєму становищу та користуючись підтримкою ще могутнішої людини. Втім, цілком очевидно, що колись Монці може захотітися більшого і вона може справді цього добитися, і це бентежить її наймача. Тому Монцу жахливо зраджують і мало не вбивають. Виживає вона лише завдяки ретельній, але сумнівній операції; тепер вона - самотнє ніщо, якому доводиться пристосовуватися до свого нового становища, передусім - до своєї інвалідності. Однак будувати нове життя з нуля Монці просто замало, тож вона задумує помсту.
Вона достеменно знає, що за її зрадою стоять семеро конкретних людей і вирішує вбити їх усіх. Монца змушена ганятися за ними по всій країні, а дорогою збирає команду помічників. За неї часто щось роблять інші люди, але завжди відповідно до її плану. До того ж вона досі не проти встряти у бійку й собі і навіть помахати рапірою, хоча тепер вона, безперечно, і близько не така добра бійчиня, якою була колись. Також вона надає великого значення інтригам і маніпуляціям і не боїться втрутитись у політичну махінацію, що може або принести їй іще більшу владу, ніж колись, або вбити її. Втім, не можна сказати, що у Монци немає проблем: вона доволі сильно соромиться своєї спотвореної зовнішності і мусить якось давати раду своєму заплутаному особистому життю. Попри це, вона поступово підходить до своєї мети й наближається до свого колишнього наймача, людини, що, власне, й задумала її зрадити.
Перед останнім ударом Монца ненадовго впадає у шок, дізнаючись дещо немислиме про людину, яка раніше була їй дорога. По суті, така новина могла б довести до істерики практично будь-кого, але вона опановує себе і доводить свій план до кінця. В результаті вона змушена керувати містом-державою, не маючи надійних союзників, але вона рішучо налаштована нікому не дати собою командувати.