covergirl_ua | Recent Entries

Де я, що це і хто всі ці люди?

Цей блоґ - спроба розповісти про якнайбільшу кількість жіночих персонажів у фантастичній літературі. Це перша подібна ініціатива, не обмежена в часі або обсязі, що охоплює всі жанри фантастики. Ведеться українською (тут) та англійською мовами.
З міркувань зручності блоґ ведеться за такими правилами:
1) щоби з'явитися в цьому блозі, персонажка має відіграти важливу роль (як правило, головної героїні, однієї з головних героїв або персонажа з власною точкою зору) щонайменше в одному романі або двох коротких текстах;
2) вона не має бути шалено популярною - тобто ніякої Герміони чи Ар'ї, яких і так усі знають;
3) з технічних причин блоґ поки що зосереджений на текстах, написаних англійською мовою;
4) щоб уникнути непорозумінь, я розповідатиму лише про персонажок текстів, які читала сама; якщо персонажка фігурує в кількох текстах, я, щоб написати про неї тут, маю прочитати щонайменше один з них;
5) нові дописи з'являються раз на тиждень, крім виняткових випадків;
6) правила 1 і 3 з часом можуть бути скасовані; частота постингу (див. правило 5) також може змінитися в майбутньому;
7) тексти щонайменше з двома персонажками, що відповідають умовам, висвітлюються або у кількох дописах, або в одному дописі ("груповий допис"); останнє здебільшого стосується трьох і більше персонажок одночасно;
8) блоґ не приймає реквести на дописи;
9) плани розміщення матеріалів у блозі не призначені для ознайомлення читачів.

Правила поведінки для відвідувачів:
1) не стріляйте в адмінку - вона пише як уміє;
2) однак НЕОДМІННО висловлюйтеся, побачивши у якомусь дописі неточність або етично сумнівне твердження;
3) дозволено зворотний зв'язок як через коментарі у блозі, так і через ПП; втім, за бажання до мене також можна звернутися на Facebook;
4) якщо у коментарях спостерігається спам або неналежна поведінка, адмінка невдовзі вживе відповідних заходів, але, якщо маєте час і натхнення, спокійно лайте будь-кого за мерзотну поведінку;
5) втім, поводьтеся цивілізовано у розумних межах незалежно від контексту: якщо з суперечки та взаємні образи тут караються по-різному, залежно від конкретного випадку, то мова ненависті не допускається за жодних обставин і гарантовано карається баном;
6) жодних реквестів: у адмінки й без них список "на прочитання" з кількох сотень книжок, і в більшості з них у головних ролях - жінки;
7) якщо вже на те пішло, прохання до адміна поділитися планами на наступні матеріали не караються, але сильно не схвалюються, і задовольнятися вони не будуть;
8) будь-які пропозиції, крім цих, приймаються у ПП тут або на Facebook.

Current Mood: creative

Джетта має унікальний талант, який допомагав її родині виживати у скрутні часи, а скоро, можливо, забезпечить їй міжнародне визнання. Ледве уникнувши загибелі, вона набула здатності бачити та контролювати духів нещодавно померлих істот - людських і не тільки. Сили їй вистачає навіть на те, щоб оживляти тіньових маріонеток, які належать її родині, за допомогою душ тварин і самотужки показувати п'єси з повним складом ляльок. Однак психічне захворювання, відоме в нашому світі як біполярний розлад, часом заважає Джетті користуватися своїм даром через чергову депресивну фазу, тим часом як маніакальні фази часом ставлять під загрозу саме її життя. Джетта робить усе, що може, аби приховати як свої некромантські здібності, так і своє захворювання від чужих, і активно шукає можливості вилікуватися. Хоча в її країні лікування від нього недоступне, ходять чутки, що монарх Аквітани, імперії, яка нещодавно її завоювала, приборкує такий самий розлад водою з буцімто магічного джерела. Позаяк окремі представники колоніальної влади, серед яких і сам імператор, виказують великий інтерес до тіньового лялькового театру, Джетта та її рідні сподіваються привабити своїм мистецтвом могутніх глядачів. Власне кажучи, показавши потрібним людям потрібну виставу, вони можуть потрапити до далекої Аквітани назавжди. Чому б не жити там, де вони будуть у безпеці і їх цінуватимуть, а не в бідній, голодній країні, де за кожним рогом можуть ховатися сумновідомі повстанці?
Однак здійсненню їхніх планів перешкоджає серія масштабних нападів повстанців - і, як виявляється, це лише на краще. Джетта та її батьки вимушено починають переховуватись і таким чином мало-помалу відкривають для себе певні несподівані таємниці. По-перше, є люди, готові подбати про Джетту та прийняти її незважаючи на проблеми з психічним здоров'ям, а може, й навіть через них. По-друге, сили повстанців насправді геть не такі, якими їх змальовують колонізатори, а значить, підігравати системі все ж таки може бути не так і розважливо. Власне, як Джетта дізнається згодом, у спротиві бере участь більше людей, ніж вона коли-небудь вважала, і вони нарешті почали діяти в потрібному масштабі. Після низки пригод, одкровень і дивовижних порятунків здається, ніби вона знайшла спосіб сісти на два стільці відразу: допомогти своїм новим друзям і їхніх справі та отримати ліки, яких потребує. Втім, поки спротив збирав сили та все планував, колонізатори робили те саме. Вони готові ввести в конфлікт абсолютно новий різновид зброї, але так само здатні перетворити на зброю речі, що первісно мали приносити людству користь. Джетта побачить на власні очі як те, так і інше - і постраждає від цього. Проте було б неправильно вважати, ніби її можна зламати чимось таким.

Як і з Ліліт із легенд, із Ліліт Іяпо непросто мати справу. Просунуті на позір інопланетяни-оанкалі дізнаються про це з власного досвіду, розбудивши Ліліт після кількох століть зберігання й почавши спілкуватися з нею. Останні та найяскравіші спогади Ліліт пов'язані з трагедіями: її чоловік і син загинули в аварії, а її світ загинув у вогні ядерної зброї. Однак таємничі негуманоїдні оанкалі, що врятували її та ще кількох людей, не роблять попуску в зв'язку з можливим ПТСР, культурним шоком чи ще чимось із того, що може переживати цілком пересічна людина в її становищі. Вони задумали надати людству можливість відродитись у принципово інакшій цивілізації. Що було б, якби люди обміняли своє ієрархічне мислення та схильність до руйнування на численні корисні риси, які може забезпечити ДНК оанкалі?
Спершу те, якої низької думки прибульці про її вид, викликає в Ліліт шок і огиду. Втім, хіба вона не бачила достатньо такого, що підтверджує їхню думку? Вона - чорношкіра жінка, що народилася в Америці часів сегрегації та пережила справжній апокаліпсис унаслідок ядерної війни. Можливо, перспективи суспільства, в якому реально досягти щастя не чужим коштом, буде достатньо, щоб переманити її на бік оанкалі. Навіть більше: їй пропонують привілейоване становище нового лідера людства та головного посередника між людьми та прибульцями. Здавалося б, молода жінка без досвіду активізму чи роботи в позиції влади навряд чи є найкращою кандидаткою на цю посаду, та Ліліт, познайомившись із іншими людьми, що невдовзі наново заселять Землю, справляється напрочуд добре.
З одного боку, пані Іяпо доводиться підтримувати мир у своїй новій громаді, а це непросто, коли маєш справу з компанією людей, яких не об'єднує нічого, крім важкої травми. З іншого боку, формально вона все одно служить оанкалі, а ще гірше те, що вона навіть почала сприймати декого з них або як друзів із "бонусами", або як рідних. Як вона може діяти в інтересах тих, кого любить (як людей, так і прибульців), нікому не нашкодивши? Ситуація стає ще складнішою, коли, власне, починається гібридизація, та в серці Ліліт вистачає місця на всіх - людей, інопланетян чи її нащадків-напівприбульців. Вона може бути рішучою й навіть безжальною, вона не є невразливою для психічних травм або насильства, та вона завжди прагне бути уважною лідеркою та вправною дипломаткою, якої потребують усі сторони.

Якось, а якщо точніше, то за п'ять хвилин після нашого часу, світ обвалився під вагою великих хвиль. Старі владні структури зруйнувались, а з їхніх руїн виріс чудесний новий світ з несподіваними політичними гравцями. Принаймні одне плем'я корінних американців, діне (тобто навахо), здобуло незалежність, але в нього все одно залишається купа проблем. Після великої катастрофи на землю повернулися давні боги та чудовиська й ходять тепер серед звичайних людей, які здебільшого не мають для них великого значення. На щастя, існує чималий контингент осіб із суперсилами, здатних захистити собі подібних. На жаль, не всі вони рівні між собою.
На додачу до майже шести футів зросту та доброї фізичної форми, Меґґі може похвалитися двома силами, які легко використати в бою та які дозволяють їй заробляти на життя боротьбою з різними надприродними супротивниками. На жаль, обидві ці сили в дії мають не надто симпатичний вигляд, а побічні ефекти від їх використання часом бувають відверто катастрофічними. Більше того, якщо вчитель Меґґі - однозначний герой для її народу, її саму вважають паршивою вівцею, недоторканною, яку здебільшого краще уникати. Не дивно, що Меґґі важко довіряти людям поза своїм вузьким колом спілкування, однак їй настав час почати це робити. Один з її нових знайомих, попри нестерпні манери, видається цінним союзником із силами, що ідеально доповнюють її сили. А їй знадобляться всі союзники, яких вона зможе залучити, бо невдовзі вона не з власної волі встряне у справи богів.
Героїчний учитель Меґґі нещодавно таємничо зник, і їй дедалі важче контролювати себе та успішно виконувати свою роботу. Однак є кілька речей, що заважають їй відшукати пропалого Монстровбивцю. Найважливіше - те, що монстри, з якими вона бореться, виявляються звичайними пішаками якоїсь набагато могутнішої та страшнішої істоти. Вона не боїться дражнити Меґґі зачіпками, що вказують на її місцезнаходження та буквально проявляються у вигляді сліду з блискавки. Меґґі таки йде за цим слідом разом зі своїм зарозумілим новим знайомим і змушена піддати сумніву все, що знала про вищі сили. Вона буквально поб'ється з божеством, ризикне давніми й новими дружніми стосунками, що багато для неї значать, і розпрощається з деякими своїми ілюзіями. Однак це, попри всі її зусилля, лише початок її шляху.

Спершу Амані ще до народження позбавили домівки: її рідну планетну систему окупувала агресивна імперія. Тепер її рідну мову не надто терплять у публічному просторі (а то й відверто забороняють), традиційні практики її культури поступово стирають, а еліту її народу або винищили, або змусили замовкнути тими чи іншими засобами. Того ж дня, коли вона стає повнолітньою, в неї забирають власне "я" - позбавляють як видимих знаків рідної культури, так і будь-яких можливостей зробити поетичну кар'єру, якої вона бажає і на яку заслуговує. Все це лиш через те, що вона як дві краплі води схожа на Марам, імперську принцесу й безпосередню спадкоємицю системи.
Амані силоміць привозять до палацу, в якому мешкає принцеса, та змушують якомога більше імітувати її манери, щоб виступати її двійником. Марам - напівкровка з безжальними, амбітними старшими братами й сестрами та гострою ненавистю до себе, тож багато людей зневажають її просто за те, що вона існує, а в решти вона викликає ненависть своєю ворожістю до всього пов'язаного з корінним населенням. Мало того, що Амані працюватиме на своїх окупантів - їй дістанеться особливо ризикована робота. Проблем додають ще й відмінності між їхніми характерами, що час від часу викликають у людей настороженість і підозру.
На щастя, Амані знаходить несподіваних союзників, які мають достатньо мудрості, зв'язків і ресурсів, щоб підтримати її та зробити корисною для достойної справи. Як виявляється, щонайменше на одній планеті в системі набирає сили рух опору імперському пануванню. Хоча до нього входить кілька відомих людей зі значним досвідом у політиці, Амані є безцінною для руху. Її незавидне становище при дворі означає, що вона може чути багато таких розмов, до яких можуть мати доступ дуже небагато людей, а отже, вона - найкраща шпигунка, на яку міг сподіватись опір. А тим часом, хоч як це неймовірно, міцнішає дружба Амані з Марам. Хоча вони опиняються по різні боки барикад і вона ось-ось украде в Марам хлопця, Амані мимоволі сподівається, що ця принцеса зможе змінити нинішню систему зсередини. Тому Амані розпочинає подвійну гру, щоби примирити всі свої симпатії й кінець кінцем зазнає невдачі. Однак вона готова відновитись і виправити все, що потрібно, доки живе на світі.

Дисклеймер: власні назви з "Макової війни" я наразі транскрибую інтуїтивно. Якщо назва видається схожою на китайську, я послуговуюся старою системою Кірносової (читай: адаптованою системою Палладія). Про нещодавно оприлюднену систему Кірносової-Цісар знаю, проте користуватися нею ще не ризикую. Решту власних назв транскрибую, спираючись на англомовний оригінал. За кілька днів до початку роботи над цим дописом я спробувала зв'язатися з авторкою та попросити в неї якийсь довідничок із вимови та/або етимології власних назв, бо підозрюю, що там удосталь слів із рідкісних азійських мов, які дуже важко розпізнати "на око". Але вона на моє повідомлення так і не відповіла. Принагідно висловлюю співчуття потенційним українським перекладачам трилогії про "Макову війну" (так, я сподіваюся, що вона дістанеться на переклад мені, і заради цього готова мордуватися не менше, ніж головна героїня перед вступом до академії, та ви ж знаєте: сама себе не пожалієш - ніхто не пожаліє).

Жинь, м'яко кажучи, ніколи не відчувала любові прийомних батьків, але договірний шлюб у чотирнадцять років із утричі старшим за неї чоловіком - це було забагато навіть для такої родини, як у них. Їй спав на думку лише один спосіб від нього врятуватися - продовжити навчання. Однак у всій Нікарській імперії є всього один вищий навчальний заклад, що приймає студентів безкоштовно - Сінеґардська академія. І так уже вийшло, що він - найкращий в країні та відомий тим, як важко туди потрапити. Вступати туди можуть лише ті, хто одержує найкращі результати на Кецзюй, щорічному іспиті для потенційних студентів, і навіть це ще не гарантує випуску з академії. Тож Жинь потрібно всього за два роки навчання в поєднанні з повноцінною роботою наздогнати своїх багатих і випещених однолітків, які буквально почали свій шлях до елітної освіти, ледве навчившись ходити. Їй це вдається. Спершу їй доводиться спростовувати звинувачення в обмані. Потім доводиться пристосовуватися до життя, що ніколи їй не призначалося.
Важко вивчати з нуля кілька академічних дисциплін одночасно, але це, як доводить Жинь, реально. Домогтися прийняття від снобів із гарних родин набагато важче, але вона взагалі може без цього обійтися. Завдяки несподіваному повороту подій Жинь перетворюється на унікального для свого часу бійця. По суті, вона виявляється живим доказом правдивості стародавніх легенд про шаманів і їхні здібності. Вона здатна користуватися величезними силами особливо войовничого бога, силами, які можна обернути на справжню зброю і які тому є дуже корисними для нікарської армії. Схоже, Жинь більше не треба думати, що робити після випуску, позаяк на неї чекає стабільна робота в війську - поки не розпочинається справжня війна.
Перенаселена Муґенська федерація, що швидко модернізується, звісно, вже двічі воювала з Ніканом, і під час другої з цих воєн Жинь осиротіла (як виявляється згодом, більш ніж в одному розумінні). Останнього разу за Нікан заступилась інша держава, та Муґен надто вже рішучо налаштований заграбастати собі нікарські ресурси, в тому числі людські, щоб боятися пов'язаних із цим ризиків. Нове вторгнення стає швидким і кривавим, тож батьківщині Жинь потрібно, щоб на її захист стали всі, хто здатен тримати зброю. Так на полі бою опиняються навіть студенти елітної академії. У ролі звичайної бійчині Жинь передбачувано посередня, її здебільшого рятують удача та несподіваний друг. Однак усе змінюється, коли її проявляються та застосовуються за призначенням її надприродні сили. Жинь охоче долучається до майже секретного підрозділу шаманів і знайомиться там із кількома спорідненими душами, але також гостро усвідомлює невіддільні від своєї нової роботи небезпеки та дискримінацію. Коли вона та її новий підрозділ починають досягати успіхів у війні, усі їхні здобутки зводять нанівець хитрощі ворога та інтриги просто в них за спинами. Ба більше, Жинь дізнається певну неприємну правду про обидва боки конфлікту (самі розумієте, Нікарська імперія не просто так називається імперією), що безпосередньо стосується її життя. Це означає, що вона б могла просто відсторонитися від цього конфлікту, та вона навіть не розглядає це як варіант. Як вона може рятувати тільки власну шкуру, коли досі не відомщені її друзі та близькі? Праведний гнів допомагає Жинь вивільнити свої сили повністю, діючи у справжньому єднанні зі своїм божеством-покровителем, хоча вона усвідомлює всі пов'язані з цим ризики. Помста їй удасться, і вона буде страшною.

Світ Юкі одержимий техногенними ілюзіями, і не просто так: цей світ розтрощений катастрофами, і в ньому вже зникли завдяки дії стихій цілі країни, ресурси в ньому часто розподіляються несправедливо, а людських пороків і нещастя більш ніж удосталь. Юкі як представницю народу, земля якого кілька десятиліть тому потонула в морі, та людину без якогось соціального статусу чи капіталу, теж не можна вважати надто щасливою. Однак вона ніколи не бавилася подорожами так званою штучною реальністю, що, вочевидь, зачаровують дуже багато людей довкола неї. Тому вона шокована, коли зникає її друг і нещасна любов, а всі сліди вказують на ШР. Цей хлопчина, попри всі свої недоліки, мав чимало друзів і знайомих, але тільки Юкі насправді переймається цим досить сильно, щоб піти його шукати. Вона навіть проникає в найближче оточення загадкової Джой Флавер, яка, судячи з усього, й несе відповідальність за долю її друга, та поринає в штучну реальність, хоча практично не має попереднього досвіду взаємодії з нею. Під час свого пошуку Юкі відвідує в ШР місця, про які не знає навіть багато її завсідників, і дізнається більше про свого друга, який, схоже, створив там для себе справжнісіньке друге життя. Здавалося б, штучна реальність надає безмежні можливості всім, хто готовий ними скористатись, але вона жорстока зі всіма, хто переоцінює свої сили, та ще жорстокіша з новачками, які не дбають про безпеку. Однак Юкі не зупиняється ні перед чим, якщо це може допомогти їй у досягненні мети.
Юкі знайома з культурою своїх японських предків, але під час свого пошуку встановлює абсолютно новий для себе зв'язок із нею. Ба більше, ця безвільна на перший погляд дівчина раптом демонструє стійкість і тиху рішучість, якою пишалася б її дуже традиційна бабуся. Кінець кінцем усе це принесе свої плоди, тому що Юкі знайде свого друга - принаймні в певному розумінні.

Ерсель - русалка, хоч і незвичайна. Будучи водною істотою у вкритому льодом морі, вона повинна зберігати значну кількість жиру в тілі, через що за людськими стандартами вона, ймовірно, вважалася би "плюс-сайз". Однак утримувати жир стає дедалі важче, оскільки так далеко на півночі, в особливо підступній частині моря, куди вигнали її клан після поразки в війні, їжі небагато. Ніхто не думав, що сюди можуть прийти люди при здоровому глузді, але вони таки прийшли. Це погано скінчилося для всіх, хто був на борту їхнього корабля, крім Раґни, діви зі щитом, яку кінець кінцем урятувала Ерсель. Їх обох позбавили особистої самостійності, тож не дивно, що вони починають товаришувати майже одразу, щойно Ерсель дізнається, що люди більш схожі на русалок, ніж вона вважала. На жаль, друг її дитинства, який бачить її з Раґною, дотримується іншої думки. Тож Ерсель змушена покинути Раґну, щоб урятувати і себе, і її, та попрощатися зі мріями дізнатися більше про світ. Ха-ха, насправді ні: ця двонога навіяла Ерсель дуже багато мрій, і Ерсель кінець кінцем доб'ється всього, що бажає.
Спершу угода з Локі, божеством-покровителем Ерсель, дає їй дещо геть протилежне її бажанням. Вона хотіла бути цінною як розумна істота, але її замість цього хвалять за надзвичайну плодючість, величезний ресурс в умовах демографічної кризи, яку переживає її клан. Ерсель готова віддати цей дар юній русалці, яка справді б йому зраділа, та врешті-решт доводить її до загибелі. Кінець кінцем вона загадує бажання, щоб у неї з'явилися ноги, та замість них їй дають кілька жахливих мацалець. Її звинувачують у вбивстві, таврують як небезпечне чудовисько й виганяють із клану. Мало того, що Ерсель доводиться виживати без підтримки своєї спільноти - вона ще й змушена дотриматися чергової домовленості з Локі. Є такі речі, які страшенно важко роздобути навіть богові, але що, як по них послати скромну русалку? Ерсель вимушено користується своєю кмітливістю та знанням моря на всі сто, водночас пристосовуючись до нового тіла. Однак близькі не збираються її кидати, і їхня підтримка допомагає їй перемогти й навіть завдати удару у відповідь. Коли Раґна повертається до цього моря щасливішою, здоровішою та успішнішою, ситуація взагалі стає протилежною. Ерсель не лише перехитрить Локі, а й спричинить революцію у своєму клані. Будуть викриті певні лихі діяння, покотяться дечиї голови, а всім, хто залишиться, лише стане краще.

Кей звикла до нестабільного кочового способу життя, який диктує її мати, талановита, проте недооцінена рок-музикантка. Однак її старе життя раптово закінчується після одного дуже неприємного інциденту, і їй доводиться оселитися в домі свого дитинства. В дитинстві вона мала друзів, із якими їй було цікаво, хоч вони й були не зовсім людьми. Тепер вона впевнена, що ці друзі були звичайним витвором її уяви, поки не стає очевидно, що вона помилялася. Кей випадково зустрічає одного молодика і рятує йому життя. Цей молодик виявляється справжнім лицарем фейрі та щедро винагороджує Кей за її дії. Однак друзі дитинства з царства фейрі попереджають Кей, що з цим хлопцем не варто водити компанію, позаяк він убив одного з її друзів. Повіривши їм, Кей обманом дізнається в нього його істинне ім'я й таким чином здобуває над ним необмежену владу.
Із фейрі Кей пов'язують не лише друзі та знайомі, бо вона сама є підмінком - піксі, якою підмінили людську дитину так, що її людська мати досі не здогадалася. Це, звісно, дає бонуси у вигляді магічних сил, але вони аж ніяк не компенсують негативних наслідків для життя Кей. Оскільки у фейрі алергія на залізо, їй для виживання в людському світі потрібні спеціальні пристосування. А світ фейрі є небезпечним для Кей, тому що Неблагий Двір бажає принести її в жертву під час магічного ритуалу, необхідного для повсякденного керування його володіннями. Кей не збирається так просто віддавати життя, але це призводить до хаосу та її участі в довготривалій боротьбі за владу через фейрі. Так уже сталося, що одну з найважливіших ролей у цій боротьбі відіграє її новий знайомий, тож вони не можуть не стати союзниками. Осягаючи політику фейрі, Кей водночас доводиться розбиратися з більш прозаїчними проблемами, наприклад, рятувати (та часом втрачати) друзів-людей чи примиряти свою людську матір зі своєю істинною природою. Однак, хоча у світі людей часом буває нелегко, королівство фейрі нітрохи не краще. Благий і Неблагий Двори, попри свої назви, не так уже й відрізняються у питаннях влади чи поводження з людьми. Кей ніде не збирається радикально змінювати ситуацію, але кінець кінцем досить сильно впливає на світ фейрі, щоб той принаймні став безпечнішим для тих, кого вона цінує. Сама ж вона планує жити і як людина, і як піксі, ділячи свій час між двома світами.

Цілком очевидно, що мати дві душі в одному тілі - це неабияка морока, але мало хто знає це краще, ніж Єйне Дарр, молода войовниця та спадкоємиця двох монархій. Виховали її як спадкоємицю престолу Дарру, матріархальної країни, яку дедалі частіше розглядають як архаїчну глушину. Незважаючи на все, що це тягне за собою (Дарр усе ж таки поступово втрачає позиції у великій політиці), Єйне з радістю прийняла б свою долю, якби не її змішане походження. Її дід по матері, нинішній правитель єдиної наддержави їхнього світу, не молодіє з роками, і йому потрібно визначити спадкоємця. Будучи його прямим нащадком, Єйне опиняється серед кандидатів, і її викликають до двору. Там вона просто не може не досягти успіху: єдиною альтернативою цьому, яку передбачає традиція, є загибель. Звичайно, може здатися, ніби в Єйне немає жодних шансів у протистоянні з вихованими при дворі родичами-інтриганами, але в неї є власні секрети.
Так уже сталося, що Єйне - ще й допитлива дівчина, яка вже довго сушила собі голову над таємницею смерті своєї матері. Опинившись у місці, де її мати провела більшу частину життя, вона рішуче налаштована дізнатися більше, і їй це вдається. Можливо, іншим особам королівської крові її схильність уболівати за аутсайдерів і здається смішною, але вона дає свої плоди: Єйне заводить дружбу з полоненими богами, які ще можуть запропонувати дуже багато. Створюючи нові союзи, Єйне дізнається, що двір її діда ще жахливіший, ніж вона спершу думала, і знаходить не один огидний скелет у шафах можновладців. Коли їй мстяться, вона змушена дивитися, як на її батьківщину вдираються, а її друзів піддають насильству, але вона з гідністю все це витримує. Власне кажучи, покласти край несправедливостям, які бачить Єйне, може лише вона сама: в неї пересадили душу давно загиблої богині життя, однієї з найстаріших і наймогутніших божеств цього світу. Коли сутність володарки життя буде активована в новому тілі, світ неодмінно зміниться назавжди, але це, звісно, матиме наслідки для її носія. Ще до свого воскресіння в новій формі Єйне стикається зі складним питанням: якою мірою все це визначає її? Скільки в ній її самої, а скільки - покійної великої богині? Врешті-решт, чи можуть її нові божественні друзі бачити в ній ту, ким вона є, а не те, що вона для них символізує? Та все ж ці запитання - невелика ціна за сили, що змінюють реальність, і можливість по-справжньому викрити та знищити зламану систему. Самопожертва Єйне дійсно призводить до руйнування старого порядку, але чи буде новий світ, у якому вона матиме великий вплив, кращим і справедливішим?

Дредноут - не просто металюдина, особа з суперсилами, яка може бути супергероєм, а може ним і не бути. За багато років ім'я Дредноута стало для багатьох людей синонімом справедливості та безпеки. Звісно, його загибель від рук маловідомої суперлиходійки впливає на мільйони людей, але нікого вона не зачіпає так сильно, як Денні Тозер. Так вийшло, що ця дівчина стояла неподалік від місця, де відбувся останній бій Дредноута, і тому виявилася єдиною людиною, якій він міг передати сили. Це тягне за собою безліч проблем.
По-перше, Денні - трансгендерка і "сидить у шафі": вона вже давно знає свою справжню гендерну ідентичність, але мовчить про неї, не в останню чергу через досить традиційний світогляд своїх рідних. Перетворення ж на Дредноута змінює тіло людини відповідно до її бажань, нехай і в дрібницях: усі попередні Дредноути ставали вищими, симпатичнішими абощо. У випадку Денні відбувається практично миттєвий перехід: її тіло докорінно змінюється (і при цьому стає нереально гарним), а це не може не здивувати деяких людей. Перетворення Денні жахає її батька, який уже демонстрував схильність до насильства, а тепер рішучо налаштований переховувати Денні, поки вона не пройде гормонотерапію. Попри це, вона готова продовжувати справу Дредноута як супергероя у складі знаменитого Легіону Пасіфіка, хоча його правила відверто не допускають неповнолітніх до бойових дій. Утім, невдовзі Денні пориває з Легіоном, оскільки йому складно забезпечити атмосферу прийняття для людини з соціальної групи, з якою він досі знався мало, і вивчає новоздобуті сили самотужки. Не маючи попередньої підготовки чи досвіду, вона завдяки своїй надлюдській силі рятує людей, що стрімко летіли на смерть в авіакатастрофі, а здатність літати виявляється благословенням і сама по собі.
Особисте ж життя Денні одночасно йде на пси та робить новий захопливий поворот. Її давня дружба з однокласником руйнується через те, що цей однокласник - гад, якого Денні тепер цікавить лише як потенційна дівчина-трофей. (Якби ж він знав, що насправді її приваблюють дівчата!) Однак вона знаходить нову подругу в особі Сари, яка приховує, що є металюдиною, як і Денні - щоправда, з іншими здібностями. Коли Сара знайомить Денні зі світом металюдей, вони роблять неочікувані відкриття, досягають успіхів і встрявають у халепу, що швидко переростає в катастрофу. Хоча для Денні й важливо мати та використовувати моральний компас, вона дізнається, що етика часто є привілеєм, а мораль як така буває складною й суб'єктивною. В металюдському світі зміщується баланс сил, не в останню чергу через дії Денні. Відомості про нову, досі нечувану загрозу з космосу підіймають запитання про природу металюдей як таку. Кінець кінцем Денні стикається з відчуженням практично від усіх, кого добре знає, та дріб'язковими ударами в спину від тих, хто насправді має її підтримувати. Світ навколо Денні стрімко змінюється, і вона мусить виживати в ньому самостійно. Можливо, тут не обійдеться й без суперсил.

Минулого тижня я згадувала, що першу лиходійку цього блоґу може перемогти лише її цілковита протилежність. Сьогодні я представляю її тут. знайомтеся, Нефрит, принцеса Фен Лу.
Майже все життя Нефрит провела у скромному монастирі, де до соціальної місії організованої релігії дійсно ставляться серйозно. Тут навіть наслідній принцесі імперії потрібно виконувати свою частку роботи, тож Нефрит звикла виконувати звичайні хатні справи та брати участь у деяких складніших справах, як-от приготуванні ліків. Рівень життя у Фен Лу сходить на пси, людей, які потребують ліків і не можуть їх собі дозволити, стає дедалі більше, тому черниці роздають що можуть безкоштовно, водночас розробляючи нові ліки. Нефрит цікавиться цим, так само, як і релігійним боком справи, але вона втрачає все це, коли її викликають до двору. Нарешті, майже два десятиліття по тому, про неї згадали її справжні родичі, позаяк стає дуже ймовірно, що вона залишиться єдиною спадкоємицею трону. Принаймні згадує мачуха, Сіфен: імператор ледве функціонує й дуже багато часу проводить у непритомному стані через тривалу хворобу, яку нездатен подолати навіть висококваліфікований королівський лікар. Найперше у зовнішньому світі Нефрит шокує те, як насправді живуть люди: вона знає, що таке скрута, але ніколи не думала, що ситуація аж настільки кепська по всій імперії. Сільське господарство занепадає, соціальна нерівність процвітає, будь-який натяк на інакомислення швидко придушують, і неважко здогадатися, хто є безпосереднім винуватцем усього цього. Однак до відкритого спротиву Нефрит штовхає інша проблема політики Сіфен: імператриця вбачає в ній загрозу своїй владі й навіть бажає їй смерті.
Нефрит змушена рятуватися втечею, та заради справжньої безпеки має замислитися не лише про власну долю та зробити Фен Лу кращою. Колись прадавній божественний порядок було порушено через чвари серед самих богів, спровоковані Зміїним Богом. Тож тепер принцеса, щоб полагодити стару систему чи збудувати нову, має знайти кілька артефактів, про які вже давно ходять легенди. Тепер самі ці легенди вже розглядають швидше як казки, які розповідають у кількох варіантах у різних країнах. З'ясувати, яка істина за ними стоїть, нелегко, навіть користуючись допомогою компанії друзів, які належать до різних культур, але Нефрит це вдається, хоча при цьому й не обходиться без неприємних сюрпризів і смертельних небезпек. Однак врешті-решт вона та її союзники неодмінно зіткнуться з дечим дивовижнішим за будь-які легенди і водночас дуже прозаїчним і простим.

*"Королівство полум'яного фенікса" - друга книга дилогії "Піднесення імператриці".

Досі в цьому блозі розглядалися персонажки, що є або героїчними, або принаймні позитивними; вряди-годи він торкався моральних "сірих зон". Тепер настав час сходити на темний бік.
Сказати, що Сіфен не мала привілеїв від народження, означає применшити дійсність. Вона, вихована жорстокою тіткою, яка просто обожнює розводитися про не зовсім достойне походження дівчини, навчилася працювати та навчатися натщесерце й терпіти побої за жахливі гріхи на кшталт "просто надто довго дивилася на гарного хлопця". Однак у Сіфен є цінний дар, який частенько їй допомагав, хоч і в дрібницях - приголомшлива краса. В поєднанні з годящою освітою симпатична зовнішність може завести її дуже далеко. Відомо, що привабливі прості дівчата не раз потрапляли до імператорського палацу, лишень опинившись у потрібному місці в потрібний час, але тітчині карти вказують на те, що Сіфен може досягти більшого за будь-яку з них. Тому тітка, хоч яка вона бувала зла, ніколи не била Сіфен по обличчю. Тому Сіфен здобула освіту, унікальну для жінки з її соціальним становищем. Вона не лише має мистецькі навички й добре розуміє літературу, а й дещо знає про магію.
Поки що Сіфен знає про темні мистецтва небагато, але їй відомий дуже ефективний спосіб регенерації, і це її не тішить. Хоч вона й бачить, що свіжа кров із серця іншої істоти може творити дива з її тілом, їй осоружна думка про вбивство будь-якої живої істоти. Однак у світі, де мікробів повно, а доступ до антисептиків украй обмежений, вона не може дозволити собі ходити з незагоєною подряпиною на обличчі й тому змушена тимчасово забути про емпатію. Зрештою, хоча краса для неї - ще не все, все решта без неї не вартуватиме нічого.
Виявляється, темні мистецтва надзвичайно добре підходять Сіфен, і невдовзі вона здобуває інші магічні навички. Якщо вона не може добитися чогось самотужки, про це можуть подбати її союзники, часто несподівані. Найголовніший серед них - Зміїний Бог, пропаще божество з власними планами та готовністю допомогти молодій людині з магічним даром, яка жадає влади. Тож не дивно, що Сіфен успішно протистоїть у грі престолів більш досвідченим противникам. Хто б міг подумати, що молода дівчина з села може бути витонченою інтелектуалкою? Хто б міг запідозрити, що така людина, як вона, може мати якусь думку про такі речі, як економічна політика? Сіфен не боїться пхати носа куди завгодно в палаці, аби його тільки було чим зцілити, і ця відвага справді йде їй на користь. За кілька років Сіфен (перепрошую, ІМПЕРАТРИЦЯ Сіфен) стає наймогутнішою людиною імперії. Однак вона геть забула про одне - про свою особистість. Відмовившись від своїх колишніх етичних принципів і гальм, Сіфен мало-помалу втрачає себе і, в принципі, не зважає на це й тим паче не зважає на шкоду, яку чинить іншим людям. Її правління перетворюється на царство страху, і імперія почне розвалюватися, коли вона ще сидітиме на троні. Втім, є одна людина, яка попередить катастрофу й надере Сіфен її лиходійську дупу. По суті, від неї потрібно тільки одне - залишатися цілковитою протилежністю Сіфен.

Уперше Ліра опиняється в центрі уваги читачів, порушивши правила, незважаючи на все, що каже її дуже говіркий внутрішній голос у матеріальній подобі, і цим рятуючи життя людини. Відтоді вона жодного разу не розчаровує. Досить скоро вона зацікавлюється таємницею, що також стосується одного з її близьких людей. Ліра могла б насолоджуватися розкішним життям із ласки багатої й чарівливої науковиці та світської дами, що її вдочерила, але просто нездатна на це, дізнавшись, що ця жінка винна у зникненні багатьох дітей, серед яких - її найкращий друг. Ліра тікає, аби його знайти, а в результаті робить при цьому набагато більше. Рятівні місії, саботаж, дрібні політичні інтриги - вона за короткий проміжок часу пробує себе в усьому. Цю дівчинку відносно слабко вражає те, що вона має справжню суперсилу, і їй не страшно перечити чи брехати небезпечним гігантським розумним істотам, які не є людьми. Однак Ліра не всемогутня і не знає всього - і будьмо чесними: кінець кінцем вона - лише дитина, що намагається якось розібратись у світовій політиці, будучи оточеною ворогами. Її все одно можна обманути, і таким чином вона втратить декого з близьких, як у буквальному, так і в фігуральному розумінні.
Однак вона знаходить нових знайомих і друзів, коли відкриває для себе паралельні всесвіти, хоч і постійно наражається на величезні культурні бар'єри. Деякі люди з іншого світу (насправді цей світ - наш із вами) виявляться більш надійними та чуйними за її рідних батьків - людей, яким теж випала нелегка доля. У їхньому супроводі Ліра має відіграти ключову роль у прийдешній війні за майбутнє всього мультиверсуму. У цій війні вона знайде абсолютно несподіваних союзників і побачить, як люди, найменш схильні робити щось заради інших, здійснюють геройські вчинки, часом буквально самогубні. Однак Лірі не приносить спокою навіть перемога її боку: щоб забезпечити всім безпечне майбутнє, вона має раз і назавжди пожертвувати особистим життям. Це, по суті, еталон травматичного досвіду для більшість людей її віку, проте Ліра не втрачає смаку до життя. Вона продовжує вірити в можливість змінити систему і бажає це зробити. Чи вдасться це їй - зовсім інша історія, досі не закінчена "Книга Пилу". Серйозно, всі, хто має якийсь вплив на процес, покваптеся й випустіть останні дві книжки!

Восени в роботу "Дівчини з обкладинки" втрутилося реальне життя, так сильно, що проекту довелося піти у відпустку до Нового року - я сподівалася за цей час упоратися з деякими своїми проблемами та достатньо відновитись. А тепер, хоч я й не надто впевнена у своєму відновленні, "Дівчина з обкладинки" повертається! Сьогодні в нас починається, так би мовити, другий сезон, який мають відкрити незначні зміни у правилах (неодмінно погляньте на них!) і одна з моїх улюблених персонажок.

У п'ятнадцять років Кетрін Саманта Кемпіон Талберт хотіла для себе лиш одного - нормального життя. Нормальне життя для молодої аристократки в її культурі - це гарні сукні, відвідування шикарних вечірок і врешті-решт шлюб. Однак її перспективи на шлюбному ринку вже зменшувались, а статус світської левиці в місті був лише далекою, незбутньою мрією. Скромні фінанси, якими могла розпоряджатися її родина, в основному відкладали на братів, тим часом як Кетрін мусила задовольнятися сидінням у селі та постійною хатньою роботою. Цілком зрозуміло, чому вона та її мати пристають на щедру пропозицію свого багатого родича, призначену для Кетрін. Звісно, її заможного міського дядька не просто так прозвали Божевільним Герцогом: як не крути, саме він і його судовий позов кінець кінцем розорили її родину, - але його пропозиція сформульована таким чином, що від неї не змогла б відмовитися жодна людина при здоровому глузді. Тож юна леді приїздить до міста сповненою надій на справжнє світське життя та новий модний одяг. Замість цього вона мусить лише вдягатися як хлопчисько та навчатися володіння мечем.
А зараз дозвольте дещо пояснити. У їхньому світі фехтування є предметом захвату і навіть частиною місцевого зводу законів, цілком нормальним засобом самозахисту для привілейованих. Однак особисте володіння мечем вважається негодящим для аристократів і немислимим для жінок, через що Кетрін врешті-решт починає вважати себе зганьбленою. Вона змушена ходити у хлопчачому одязі, який здається їй таким чужим і незручним, займатися справою, що вважається вкрай непорядною у світському товаристві... Як вона може сподіватися стати поважною шляхетною дамою? Втім, Кетрін досить скоро починає знаходити в місті справжніх друзів і набуває великої майстерності як мечниця (для цього вистачило нормального вчителя, який знайшов до неї підхід). Далі виявляється, що дещо огидне трапляється і в світському товаристві: подруга Кетрін стає жертвою насильства лише через те, що одному впливовому багатієві захотілося насолодитися владою над слабшими за себе. Обурена як тим, що сталося, так і загальним ставленням до своєї подруги, юна леді без докорів сумління публічно дебютує як дуелянтка. Звістка про появу в місті молодого геніального мечника могла б сама наробити галасу сама по собі, але через те, що насправді йдеться про мечницю, вона просто шокує. З Кетрін могло б вистачити новоздобутого статусу супергероїні, але ці події - лише початок. Вона знайде непристойно багато скелетів у шафах поважних людей, дізнається дещо про минуле своєї родини та краще пізнає саму себе. Кінець кінцем вона здобуде комфортне, заможне життя в місті - просто не так, як спершу очікувала.

Усе почалося 1967 року з команди, що складалася з чотирьох науковиць, в усамітненій лабораторії в Камбрії. Марґарет Нортон, баронеса та космологиня. Люсіль Вотерс, єдина чорношкіра в команді, яка хотіла зробити радіохвилі швидшими за світло. Ґрейс Тейлор, яка прийшла невідомо звідки, щоб поділитися своїми знаннями про поведінку матерії. Барбара "Бі" Гірфорд, наймолодша в команді та експертка з поділу ядра. Втім, одна з матерів-засновниць подорожей у часі так і не одержала жодної реальної користі з їхнього винаходу через нервовий зрив під час показаного по телебаченню інтерв'ю. Хоча згодом дослідження Барбари приносять ще більше користі, Марґарет більше не дозволяє їй займатися подорожами в часі. Вона, невблаганна лідерка новоствореного Конклаву подорожей у часі, впевнена: жодну людину, що переживала бодай легкі психічні розлади, не можна підпускати на гарматний постріл до машин часу. Тому до команди невдовзі долучається ще одна мати-засновниця - Анґарад Міллс, колишня балерина та медична інженерка британської космічної програми, а також майбутня заміна Марґарет. Так починається шлях Марґарет до зустрічі з власною долею. Можна вірити в карму або не вірити, але в цьому всесвіті вона - зла сучка, що рано чи пізно добереться до безпринципної Марґарет.
Переходимо до 2017 року. Барбара - дуже енергійна бабця з загадковим минулим і несподіваним теперішнім. Хоча подорожі в часі вже стали невід'ємною частиною британської культури, про роль Бі в цьому ніколи не говорять у її родині. Однак ситуація змінюється, коли Бі одержує послання від Ґрейс, яке також помічає її онука Рубі Ребелло. Не до кінця заповнене свідоцтво про смерть, складене в оригамі-фігурку кролика, як натяк на смерть самої Бі. Це стимулює їх обох, але стимулює по-різному: якщо Бі потай працює над технологією економії палива для подорожей у часі, то Рубі починає цікавитися Конклавом і самою Ґрейс Тейлор, яка тим часом уже почала включати подорожі в часі у свою художню творчість. Згодом виявляється, що Ґрейс передбачила смерть не Бі, а іншої людини, але Рубі все ж бачить на власні очі смерть однієї з перших мандрівниць у часі та відіграє дуже важливу роль у загибелі іншої. При цьому вона ще й розбирається з проблемами у стосунках, але врешті-решт просто закохується в людину, яку вперше бачить старенькою бабусею за крок від власної смерті. Як не дивно, останнє не так трагічно, як здається: вони стануть чи не найщасливішою парочкою у книжці.
Тим часом у 2018 році студентка-археологиня Одетт Софола лякається до смерті першого ж дня на волонтерській роботі в музеї. Ставши першою людиною, що побачила страхітливо спотворений труп у підвалі (і, звісно ж, підозрюваною в убивстві), вона здобуває травму і через це стає одержимою загадковим убивством. Це явно був не суїцид, однак це явно сталося в замкненому підвалі, поки всі працівники музею були у відпустці. Щоби з'ясувати правду, Одетт врешті-решт претендує на роботу детектива у Конклаві, збрехавши при цьому, що не має проблем із психічним здоров'ям. Хоча кінець кінцем вона дістає заслужене покарання за брехню, врятувавшись від найстрашнішого лише завдяки талану, вона докладає рук до падіння справжньої лиходійки, яка заразом виявляється і тим трупом, через який Одетт і розпочала свої пошуки.

Змія належить до, мабуть, найповажнішої групи пост'ядерної Землі: вона - цілителька. Оскільки її теоретична підготовка, під час якої вона завершила проект з генетичної інженерії, добігла кінця, вона проходить річну практику в навколишній дикій місцевості. Одним з найважливіших її інструментів є змії, чия отрута є небезпечною, та все ж може мати певні цінні медичні ефекти. Через нещасний випадок за участю невігласів-кочівників, чию дитину саме лікувала Змія, вона залишається без найдорогоціннішої з них - сонної змії. Отрута сонних змій цінна лише тим, що це - загальний анестетик з галюциногенними властивостями, але самі змії, які мають позаземне походження, славляться своєю важкодоступністю. Розводити їх природнім шляхом ще не вдавалося жодному цілителеві, а штучне розведення за допомогою генної інженерії дає лише дуже скромні результати. Тому кількість сонних змій зменшується, через що нормально займатися своєю справою в польових умовах може дедалі менше цілителів. Безперечно, Змії після повернення на станцію цілителів доведеться вдатися до певних неприємних пояснень. Однак дійти туди, пересуваючись здебільшого пустельним ландшафтом, нелегко, особливо зважаючи на те, що швидко наближаються смертоносні піщані бурі.
Дорогою Змія не раз вимушено зупиняється, щоб допомогти іншим людям у біді, та розглядає один план за іншим, палко бажаючи реабілітуватись і не спричинити незручності ні для кого зі своїх, забравши в когось змію. Врешті-решт жоден її план не досягає успіху, але вона завдяки випадковості, кмітливості та зіткненню зі смертельною небезпекою таки знаходить рішення. Таємницю сонних змій теж буде розкрито. Втім, для цього якраз непотрібно сильно сушити мізки: насправді відповідь завжди була в цілителів під носом.

На перший погляд, Геллі - звичайна студентка, якій потрібна академвідпустка. Хоч їй і подобається те, що вона вивчає у виші, одного разу вона просто надто сильно втомлюється й їде з Великої Британії до Франції, навіть не повідомивши рідних. Вона спантеличена і гадки не має, що робити далі, аж тут якийсь незнайомець пропонує їй спробувати влаштуватися на роботу в одному барі, що вона й робить. Геллі нелегко адаптуватися до нової роботи, в якій однаково багато стресу та випивки коштом закладу, але всі її робочі проблеми меркнуть на тлі того, для чого вона насправді сюди прийшла. Геллі має майже унікальну здатність, завдяки якій є єдиною можливою користувачкою часової аномалії, захованої в льоху бару. Як виявив Дім Януса, орден, що об'єднує таких мандрівників у часі, як вона, війні, що закінчується ядерним апокаліпсисом, можна запобігти, скориставшись цією ж таки аномалією. Це означає, що їм потрібно привести до неї Геллі, що легко вдається одному з їхніх агентів, і вмовити її виконати низку абсурдних на перший погляд завдань у минулому, на що вона реагує з недовірою та обуренням. Втім, коли вона таки потрапляє в досить далеке минуле, її ставлення змінюється. Геллі знаходить нову подругу й успішно запобігає зведенню будівлі, яка б інакше відіграла вирішальну роль у розвитку майбутнього конфлікту.
Однак її стосунки з аномалією не закінчуються. Геллі втягує в нові подорожі, вона поступово підсідає на них і усвідомлює свої сили, якими часто користується задля добра інших. Найяскравіший приклад - її допомога юній музичній вундеркіндці, що запобігає народженню людини, яка й розпалила ту саму війну. Хоча конкретно цю катастрофу й відвернуто, Геллі виявляє, що є й інші майбуття, яким краще не відбуватись і які зачіпають її кохану людину, тож вона не вважає своє роботу завершеною. Вона вже бачила, що аномалії зробили з іншими мандрівниками в часі, які не знали, де зупинитися. Тож вона прекрасно розуміє, що скоро має зупинитись і взагалі поїхати з Парижа, щоб її не спокушав поклик аномалії. Проте вона також не залишить друга в біді й не допустить, щоб страждали невинні.

Джаз - мешканка Артеміди, першого міста на Місяці. Колись вона проміняла відносно комфортне життя під покровительством батька на злиденне існування носійки і трохи контрабандистки. Джаз, хоч і шкодує про свій життєвий вибір, не збирається зі сльозами повзти додому, а воліє спробувати сили на різних роботах, які можуть дозволити їй зводити кінці з кінцями, як законних, так і ні. Тож не дивно, що вона пристає на дуже сумнівну пропозицію місцевого магната, для якого вона ввозить контрабанду. Щоб офіційно стати мільйонеркою, їй усього-на-всього треба вибратися з безпечної Артеміди й розтрощити певне добувне обладнання, що працює автономно, але завжди перебуває під дистанційним наглядом. Звісно, Джаз майже вдається виконати свій план. Майже. Коли про її злочин стає відомо всім, а місцевому поліціянту стає майже очевидно, що вона приклала до цього руку, вона змушена податися на втіки, а це нелегко зробити в місті, де живе всього дві тисячі душ. Однак Джаз далеко не єдина з тих, хто опинився під прицілом: невдовзі вбивають її могутнього друга, а ще кілька могутніх артемідців не без причини почуваються загроженими. Судячи з усього, земна мафія звернула увагу на Артеміду й вирішила, що вона - ласий шматочок. Якщо мафія таки ним заволодіє... що ж, наслідки будуть катастрофічними, а подолати їх буде важко.
Здавалося б, це може зробити хто завгодно, крім Джаз, але саме вона вигадує план порятунку, збирає та об'єднує кількох несподіваних союзників. Щоб захистити свободу Артеміди, Джаз демонструє всі свої навички, мало не вбиває все населення міста і героїчно його рятує, майже пожертвувавши при цьому власним життям. Однак усе це не гарантує їй свободу й не забезпечує її історії якогось завершення. Чи одержить вона винагороду або здобуде особисте щастя - питання значно складніше.

Ізабелла - донька і фактично учениця єдиного картографа на своєму острові, однак ніколи не виїздила з дому. Ба більше, близько половини острова вже кілька років закрито для неї та інших місцевих мешканців за наказом нинішнього губернатора. Забуті Території, сховані за густим лісом, насправді аж ніяк не забуті місцевими, але ніхто навіть не уявляє собі, що лежить там тепер і що сталося з групою незгодних, які там теоретично опинилися.
А ще острів поступово стає дедалі менш придатним для життя. З-поміж іншого, кілька років тому, після прибуття губернатора всім місцевим співочим птахам прийшли на зміну ворони, а мати та брат Ізабелли померли від невідомої раніше на острові лихоманки. Тепер влада махає рукою на таємниче вбивство дівчинки, а заняття у школі скасовують першого ж дня через раптово встановлену комендантську годину. Острів'янам забороняють покидати свої садиби, але таємницю досить швидко викривають: губернатор збирається відплисти з острова разом з родиною, щоб урятувати власну шкуру. Однак його плани зриваються, коли виявляється, що зникла його єдина донька та Ізабеллина подруга, Лупе. Ізабелла знає, куди її найкращу подружку повела власна нерозсудливість, і хоче допомогти в її пошуках. Щоб її прийняли як цінне доповнення до пошукової експедиції, їй доводиться скористатися своїми навичками брехні та картографії, хоч і очевидно, що допомагатимуть вони їй недовго.
Експедиція все ж таки бачить Забуті Території та знаходить Лупе, але стикається з новими проблемами, які затьмарюють усе, через що вона перед цим пройшла. Виявляється, всі місцеві легенди в буквальному розумінні правдиві, і тепер сила, з якою розправилися тисячу років тому, повертається, щоб забрати те, що вважає своєю законною здобиччю. Однак вона не взяла до уваги Ізабеллиної сміливості та картографічних навичок. У супроводі Лупе Ізабелла, озброєна давньою мапою, зробить усе, що в її силах, і навіть більше, щоб урятувати рідний острів.