Джетта має унікальний талант, який допомагав її родині виживати у скрутні часи, а скоро, можливо, забезпечить їй міжнародне визнання. Ледве уникнувши загибелі, вона набула здатності бачити та контролювати духів нещодавно померлих істот - людських і не тільки. Сили їй вистачає навіть на те, щоб оживляти тіньових маріонеток, які належать її родині, за допомогою душ тварин і самотужки показувати п'єси з повним складом ляльок. Однак психічне захворювання, відоме в нашому світі як біполярний розлад, часом заважає Джетті користуватися своїм даром через чергову депресивну фазу, тим часом як маніакальні фази часом ставлять під загрозу саме її життя. Джетта робить усе, що може, аби приховати як свої некромантські здібності, так і своє захворювання від чужих, і активно шукає можливості вилікуватися. Хоча в її країні лікування від нього недоступне, ходять чутки, що монарх Аквітани, імперії, яка нещодавно її завоювала, приборкує такий самий розлад водою з буцімто магічного джерела. Позаяк окремі представники колоніальної влади, серед яких і сам імператор, виказують великий інтерес до тіньового лялькового театру, Джетта та її рідні сподіваються привабити своїм мистецтвом могутніх глядачів. Власне кажучи, показавши потрібним людям потрібну виставу, вони можуть потрапити до далекої Аквітани назавжди. Чому б не жити там, де вони будуть у безпеці і їх цінуватимуть, а не в бідній, голодній країні, де за кожним рогом можуть ховатися сумновідомі повстанці?
Однак здійсненню їхніх планів перешкоджає серія масштабних нападів повстанців - і, як виявляється, це лише на краще. Джетта та її батьки вимушено починають переховуватись і таким чином мало-помалу відкривають для себе певні несподівані таємниці. По-перше, є люди, готові подбати про Джетту та прийняти її незважаючи на проблеми з психічним здоров'ям, а може, й навіть через них. По-друге, сили повстанців насправді геть не такі, якими їх змальовують колонізатори, а значить, підігравати системі все ж таки може бути не так і розважливо. Власне, як Джетта дізнається згодом, у спротиві бере участь більше людей, ніж вона коли-небудь вважала, і вони нарешті почали діяти в потрібному масштабі. Після низки пригод, одкровень і дивовижних порятунків здається, ніби вона знайшла спосіб сісти на два стільці відразу: допомогти своїм новим друзям і їхніх справі та отримати ліки, яких потребує. Втім, поки спротив збирав сили та все планував, колонізатори робили те саме. Вони готові ввести в конфлікт абсолютно новий різновид зброї, але так само здатні перетворити на зброю речі, що первісно мали приносити людству користь. Джетта побачить на власні очі як те, так і інше - і постраждає від цього. Проте було б неправильно вважати, ніби її можна зламати чимось таким.
Дисклеймер: власні назви з "Макової війни" я наразі транскрибую інтуїтивно. Якщо назва видається схожою на китайську, я послуговуюся старою системою Кірносової (читай: адаптованою системою Палладія). Про нещодавно оприлюднену систему Кірносової-Цісар знаю, проте користуватися нею ще не ризикую. Решту власних назв транскрибую, спираючись на англомовний оригінал. За кілька днів до початку роботи над цим дописом я спробувала зв'язатися з авторкою та попросити в неї якийсь довідничок із вимови та/або етимології власних назв, бо підозрюю, що там удосталь слів із рідкісних азійських мов, які дуже важко розпізнати "на око". Але вона на моє повідомлення так і не відповіла. Принагідно висловлюю співчуття потенційним українським перекладачам трилогії про "Макову війну" (так, я сподіваюся, що вона дістанеться на переклад мені, і заради цього готова мордуватися не менше, ніж головна героїня перед вступом до академії, та ви ж знаєте: сама себе не пожалієш - ніхто не пожаліє).

Жинь, м'яко кажучи, ніколи не відчувала любові прийомних батьків, але договірний шлюб у чотирнадцять років із утричі старшим за неї чоловіком - це було забагато навіть для такої родини, як у них. Їй спав на думку лише один спосіб від нього врятуватися - продовжити навчання. Однак у всій Нікарській імперії є всього один вищий навчальний заклад, що приймає студентів безкоштовно - Сінеґардська академія. І так уже вийшло, що він - найкращий в країні та відомий тим, як важко туди потрапити. Вступати туди можуть лише ті, хто одержує найкращі результати на Кецзюй, щорічному іспиті для потенційних студентів, і навіть це ще не гарантує випуску з академії. Тож Жинь потрібно всього за два роки навчання в поєднанні з повноцінною роботою наздогнати своїх багатих і випещених однолітків, які буквально почали свій шлях до елітної освіти, ледве навчившись ходити. Їй це вдається. Спершу їй доводиться спростовувати звинувачення в обмані. Потім доводиться пристосовуватися до життя, що ніколи їй не призначалося.
Важко вивчати з нуля кілька академічних дисциплін одночасно, але це, як доводить Жинь, реально. Домогтися прийняття від снобів із гарних родин набагато важче, але вона взагалі може без цього обійтися. Завдяки несподіваному повороту подій Жинь перетворюється на унікального для свого часу бійця. По суті, вона виявляється живим доказом правдивості стародавніх легенд про шаманів і їхні здібності. Вона здатна користуватися величезними силами особливо войовничого бога, силами, які можна обернути на справжню зброю і які тому є дуже корисними для нікарської армії. Схоже, Жинь більше не треба думати, що робити після випуску, позаяк на неї чекає стабільна робота в війську - поки не розпочинається справжня війна.
Перенаселена Муґенська федерація, що швидко модернізується, звісно, вже двічі воювала з Ніканом, і під час другої з цих воєн Жинь осиротіла (як виявляється згодом, більш ніж в одному розумінні). Останнього разу за Нікан заступилась інша держава, та Муґен надто вже рішучо налаштований заграбастати собі нікарські ресурси, в тому числі людські, щоб боятися пов'язаних із цим ризиків. Нове вторгнення стає швидким і кривавим, тож батьківщині Жинь потрібно, щоб на її захист стали всі, хто здатен тримати зброю. Так на полі бою опиняються навіть студенти елітної академії. У ролі звичайної бійчині Жинь передбачувано посередня, її здебільшого рятують удача та несподіваний друг. Однак усе змінюється, коли її проявляються та застосовуються за призначенням її надприродні сили. Жинь охоче долучається до майже секретного підрозділу шаманів і знайомиться там із кількома спорідненими душами, але також гостро усвідомлює невіддільні від своєї нової роботи небезпеки та дискримінацію. Коли вона та її новий підрозділ починають досягати успіхів у війні, усі їхні здобутки зводять нанівець хитрощі ворога та інтриги просто в них за спинами. Ба більше, Жинь дізнається певну неприємну правду про обидва боки конфлікту (самі розумієте, Нікарська імперія не просто так називається імперією), що безпосередньо стосується її життя. Це означає, що вона б могла просто відсторонитися від цього конфлікту, та вона навіть не розглядає це як варіант. Як вона може рятувати тільки власну шкуру, коли досі не відомщені її друзі та близькі? Праведний гнів допомагає Жинь вивільнити свої сили повністю, діючи у справжньому єднанні зі своїм божеством-покровителем, хоча вона усвідомлює всі пов'язані з цим ризики. Помста їй удасться, і вона буде страшною.
Світ Юкі одержимий техногенними ілюзіями, і не просто так: цей світ розтрощений катастрофами, і в ньому вже зникли завдяки дії стихій цілі країни, ресурси в ньому часто розподіляються несправедливо, а людських пороків і нещастя більш ніж удосталь. Юкі як представницю народу, земля якого кілька десятиліть тому потонула в морі, та людину без якогось соціального статусу чи капіталу, теж не можна вважати надто щасливою. Однак вона ніколи не бавилася подорожами так званою штучною реальністю, що, вочевидь, зачаровують дуже багато людей довкола неї. Тому вона шокована, коли зникає її друг і нещасна любов, а всі сліди вказують на ШР. Цей хлопчина, попри всі свої недоліки, мав чимало друзів і знайомих, але тільки Юкі насправді переймається цим досить сильно, щоб піти його шукати. Вона навіть проникає в найближче оточення загадкової Джой Флавер, яка, судячи з усього, й несе відповідальність за долю її друга, та поринає в штучну реальність, хоча практично не має попереднього досвіду взаємодії з нею. Під час свого пошуку Юкі відвідує в ШР місця, про які не знає навіть багато її завсідників, і дізнається більше про свого друга, який, схоже, створив там для себе справжнісіньке друге життя. Здавалося б, штучна реальність надає безмежні можливості всім, хто готовий ними скористатись, але вона жорстока зі всіма, хто переоцінює свої сили, та ще жорстокіша з новачками, які не дбають про безпеку. Однак Юкі не зупиняється ні перед чим, якщо це може допомогти їй у досягненні мети.
Юкі знайома з культурою своїх японських предків, але під час свого пошуку встановлює абсолютно новий для себе зв'язок із нею. Ба більше, ця безвільна на перший погляд дівчина раптом демонструє стійкість і тиху рішучість, якою пишалася б її дуже традиційна бабуся. Кінець кінцем усе це принесе свої плоди, тому що Юкі знайде свого друга - принаймні в певному розумінні.
Минулого тижня я згадувала, що першу лиходійку цього блоґу може перемогти лише її цілковита протилежність. Сьогодні я представляю її тут. знайомтеся, Нефрит, принцеса Фен Лу.
Майже все життя Нефрит провела у скромному монастирі, де до соціальної місії організованої релігії дійсно ставляться серйозно. Тут навіть наслідній принцесі імперії потрібно виконувати свою частку роботи, тож Нефрит звикла виконувати звичайні хатні справи та брати участь у деяких складніших справах, як-от приготуванні ліків. Рівень життя у Фен Лу сходить на пси, людей, які потребують ліків і не можуть їх собі дозволити, стає дедалі більше, тому черниці роздають що можуть безкоштовно, водночас розробляючи нові ліки. Нефрит цікавиться цим, так само, як і релігійним боком справи, але вона втрачає все це, коли її викликають до двору. Нарешті, майже два десятиліття по тому, про неї згадали її справжні родичі, позаяк стає дуже ймовірно, що вона залишиться єдиною спадкоємицею трону. Принаймні згадує мачуха, Сіфен: імператор ледве функціонує й дуже багато часу проводить у непритомному стані через тривалу хворобу, яку нездатен подолати навіть висококваліфікований королівський лікар. Найперше у зовнішньому світі Нефрит шокує те, як насправді живуть люди: вона знає, що таке скрута, але ніколи не думала, що ситуація аж настільки кепська по всій імперії. Сільське господарство занепадає, соціальна нерівність процвітає, будь-який натяк на інакомислення швидко придушують, і неважко здогадатися, хто є безпосереднім винуватцем усього цього. Однак до відкритого спротиву Нефрит штовхає інша проблема політики Сіфен: імператриця вбачає в ній загрозу своїй владі й навіть бажає їй смерті.
Нефрит змушена рятуватися втечею, та заради справжньої безпеки має замислитися не лише про власну долю та зробити Фен Лу кращою. Колись прадавній божественний порядок було порушено через чвари серед самих богів, спровоковані Зміїним Богом. Тож тепер принцеса, щоб полагодити стару систему чи збудувати нову, має знайти кілька артефактів, про які вже давно ходять легенди. Тепер самі ці легенди вже розглядають швидше як казки, які розповідають у кількох варіантах у різних країнах. З'ясувати, яка істина за ними стоїть, нелегко, навіть користуючись допомогою компанії друзів, які належать до різних культур, але Нефрит це вдається, хоча при цьому й не обходиться без неприємних сюрпризів і смертельних небезпек. Однак врешті-решт вона та її союзники неодмінно зіткнуться з дечим дивовижнішим за будь-які легенди і водночас дуже прозаїчним і простим.

*"Королівство полум'яного фенікса" - друга книга дилогії "Піднесення імператриці".
Досі в цьому блозі розглядалися персонажки, що є або героїчними, або принаймні позитивними; вряди-годи він торкався моральних "сірих зон". Тепер настав час сходити на темний бік.
Сказати, що Сіфен не мала привілеїв від народження, означає применшити дійсність. Вона, вихована жорстокою тіткою, яка просто обожнює розводитися про не зовсім достойне походження дівчини, навчилася працювати та навчатися натщесерце й терпіти побої за жахливі гріхи на кшталт "просто надто довго дивилася на гарного хлопця". Однак у Сіфен є цінний дар, який частенько їй допомагав, хоч і в дрібницях - приголомшлива краса. В поєднанні з годящою освітою симпатична зовнішність може завести її дуже далеко. Відомо, що привабливі прості дівчата не раз потрапляли до імператорського палацу, лишень опинившись у потрібному місці в потрібний час, але тітчині карти вказують на те, що Сіфен може досягти більшого за будь-яку з них. Тому тітка, хоч яка вона бувала зла, ніколи не била Сіфен по обличчю. Тому Сіфен здобула освіту, унікальну для жінки з її соціальним становищем. Вона не лише має мистецькі навички й добре розуміє літературу, а й дещо знає про магію.
Поки що Сіфен знає про темні мистецтва небагато, але їй відомий дуже ефективний спосіб регенерації, і це її не тішить. Хоч вона й бачить, що свіжа кров із серця іншої істоти може творити дива з її тілом, їй осоружна думка про вбивство будь-якої живої істоти. Однак у світі, де мікробів повно, а доступ до антисептиків украй обмежений, вона не може дозволити собі ходити з незагоєною подряпиною на обличчі й тому змушена тимчасово забути про емпатію. Зрештою, хоча краса для неї - ще не все, все решта без неї не вартуватиме нічого.
Виявляється, темні мистецтва надзвичайно добре підходять Сіфен, і невдовзі вона здобуває інші магічні навички. Якщо вона не може добитися чогось самотужки, про це можуть подбати її союзники, часто несподівані. Найголовніший серед них - Зміїний Бог, пропаще божество з власними планами та готовністю допомогти молодій людині з магічним даром, яка жадає влади. Тож не дивно, що Сіфен успішно протистоїть у грі престолів більш досвідченим противникам. Хто б міг подумати, що молода дівчина з села може бути витонченою інтелектуалкою? Хто б міг запідозрити, що така людина, як вона, може мати якусь думку про такі речі, як економічна політика? Сіфен не боїться пхати носа куди завгодно в палаці, аби його тільки було чим зцілити, і ця відвага справді йде їй на користь. За кілька років Сіфен (перепрошую, ІМПЕРАТРИЦЯ Сіфен) стає наймогутнішою людиною імперії. Однак вона геть забула про одне - про свою особистість. Відмовившись від своїх колишніх етичних принципів і гальм, Сіфен мало-помалу втрачає себе і, в принципі, не зважає на це й тим паче не зважає на шкоду, яку чинить іншим людям. Її правління перетворюється на царство страху, і імперія почне розвалюватися, коли вона ще сидітиме на троні. Втім, є одна людина, яка попередить катастрофу й надере Сіфен її лиходійську дупу. По суті, від неї потрібно тільки одне - залишатися цілковитою протилежністю Сіфен.
Я знаю, що це мій другий допис про "Дівчат з корпусного металу" поспіль, але не вважаю, що це погано!
Якщо ви пропустили попередній допис, який містить важливу інформацію про світ роману, він тут: https://covergirl-ua.dreamwidth.org/7023.html
А зараз переходимо до його другого головного персонажа, Кей Танаки!

По суті, Кей - дівчина без пам'яті. Вона є сильно модифікованою войовницею-надлюдиною, буквально відколи себе пам'ятає, а з якої причини вона пішла у скели, незрозуміло. Принаймні вона не сумнівається, що зробила це не з необхідності, ні заради грошей, ні заради того, щоб урятувати свою шкуру. Дуже багато в ній вказує на те, що вона від народження користувалася такими привілеями, що не мала потреби ризикувати життям на операційному столі. Хоча двоє з її товаришів по загону насправді мають благородні, альтруїстичні мотиви, вона через це почувається незмірно вищою в моральному плані. Її настрій не полегшує її існування в ролі скели, оскільки бійців загону регулярно поєднує телепатичний зв'язок, тож навіть їхні особисті думки стають постійним джерелом взаємного невдоволення. Ба більше, Кей, хоч і не розуміє, нащо їй узагалі бути у війську, почувається зобов'язаною блискучо показати себе в навчанні та на справжніх завданнях лише тому, що вона не може уявити себе менш ніж блискучою. Тому вона ще більше дратується на товаришів, коли ті один за одним зазнають невдачі в тому чи тому завданні. Одним словом, Кей Танака - людина нестерпно погана.
Однак Кей не знає, що вона й сама неідеальна, а може, й навіть далі від досконалості, ніж ті, кого вона зневажає. Вона прагне повернути собі спогади, відколи дізнається, що вони заблоковані, а не стерті. Щоправда, вона й не підозрює, що ці спогади будуть для неї неприємним сюрпризом, представлять її не в найкращому світлі. Серед її гріхів як звичайної людини є всяке: вона і брехала батькам, які, судячи з усього, нічим її не скривдили, і долучилася до політичного руху з сумнівними цілями та ще сумнівнішими методами заради симпатичного хлопчика. Поряд з її тодішньою несвободою волі звичне для скел підпорядкування видається гідною заздрості самостійністю. Однак перш ніж Кей про це дізнається, в неї з'явиться нова ідентичність. Завдяки роботі та зв'язку з товаришами по загону вона поступово стає іншою людиною. Вона знаходить справжніх друзів, які рівні їй і поводяться відповідно. Вона навчається думати про когось, окрім себе. Невдовзі це врятує їй життя та психіку.
Який шалений тиждень! Я зв'язалася з авторкою, щоб не помилитися в новому дописі, й мало не втратила руку. Вищезгадана рука досі болить як дурна, якщо не носити пов'язку зі смердючою маззю, яка серед мух, судячи з усього, вважається десертом абощо, але набирати текст наосліп я цілком можу. Тому я з гордістю представляю допис №25, і він - про космодесантницю (типу, умовно) дівчину-кіборга.

Людство провело в межах флоту з кораблів поколінь уже трохи більше трьохсот років. Жодна жива нині людина вже не знає, як воно - ходити по твердій землі. Сімнадцятирічна Аїша теж цього не знає, хоча й була б цьому рада, тому що Флот, згідно з загальноприйнятою думкою, є лише засобом досягнення мети - прибуття на придатну для життя планету, гідну заміну Давній Землі. Також вона має зробити все, що може, і навіть значно більше, щоб шанс побачити цю планету був у її менших брата і сестри, яким уже немає більше на кого покластися. Для сироти на дні соціальної ієрархії Флоту це нелегко, тож, коли її менший брат підхоплює небезпечну лихоманку, Аїша опиняється перед дилемою. Або працювати двірничкою далі й не забезпечити братові реального шансу побороти хворобу, або передати малечу тітці й піти до війська, щоб забезпечити йому доступ до лікування, що може спрацювати - чи не спрацювати. Здається, вибір очевидний, доки не замислитися як слід про те, що потрібно для того, щоби стати скелою, одним із сильно модифікованих людей / кіборгів, які захищають Флот і підтримують порядок на кораблях.
Ставши скелою, Аїша може попрощатися з нормальним життям. Вона зміниться зовні, перетворившись на величезну масивну істоту з жаскою усмішкою, фізично нездатну обіймати немодифікованих людей - якщо, звісно, не хоче їх умертвити. Все її життя буде присвячено захисту людства від будь-яких загроз, у тому числі й самого людства. Вона завжди носитиме екзоустановку, металевий імплант на спині, майже буквально призначений для того, щоб казати їй, що робити. Цей імплант не лише контролює її тіло та стежить за тим, щоб вона не порушувала наказів начальства, а й зможе телепатично пов'язати її з іншими бійцями її підрозділу, виставляючи всі їхні думки напоказ одне одному через екзосистему. Найважливіше ж те, що їй спершу треба пережити процес обернення: хоча проходити відповідну операцію дозволяють лише ідеально здоровим людям, шанси на виживання після цієї процедури залишають бажати кращого.
Аїша таки витримує процедуру, але їй складно змиритися з тим, що машина диктує їй реакції практично на все та засуджує її звичну поведінку. Адаптуватися їй практично ніколи, бо її негайно зараховують до загону таких самих новобранців. Усі в загоні мають своїх тарганів у голові, але всі зацікавлені в тому, щоб показати себе під час короткого навчання з найкращого боку й потрапити до еліти війська. Замість цього вони всі як один постійно лажають, як на тренуваннях, так і на перших завданнях, і Аїша з її постійною тривожністю - не виняток. Її зневажає інша бійчиня загону, балувана мажорка, якій, вочевидь, ніколи не доводилося дбати про себе самостійно. Їй складно практикувати свою релігію так, як вона звикла. Її дратує повна відсутність особистого простору, характерна для життя скели. На додачу до всього цього невдовзі виявляється, що Аїші не вдалося захистити брата з сестрою, але вона в цьому не винна. По-перше, її премія за вступ і платня загубилися десь дорогою до її тітки. По-друге, її тітка - одна з лідерів того самого руху, з яким Аїша тепер має боротися.
Однак ще є шанс усе владнати. Є способи приховати деякі думки від екзосистеми. І підпільники, і уряд Флоту мають свої брудні секрети, які можна викрити, якщо мати щастя й не ловити ґав. Дізнаючись більше про одне одного, бійці загону починають взаємно поважати одне одного й навіть товаришувати. Аїша все ж таки не втратить себе та всю свою родину. Зате вона врятує все людство і покращить своє життя.
Хоча Нова Аркадія - всього лише невеличке містечко, що прилягає до морської нафтової платформи, Хва - чи не єдина його мешканка, яка не зазнала біотехнічного вдосконалення. Вона нічого не може зробити зі своїм рідкісним захворюванням - хіба що пити таблетки та ховати обличчя від удосконалених людей, щоб ті не бачили її велику винну пляму. Хоча Хва через свій діагноз змушена строго контролювати раціон і боятися нападів, вона працює охоронницею та інструкторкою з самооборони. Заняття це не надто прибуткове, але їй воно здається досить приємним. Одержавши значно вигіднішу пропозицію стати особистою охоронницею юного спадкоємця родини Лінчів, яким належить нафтова платформа біля Нової Аркадії, вона вагається, та зрештою все ж пристає на пропозицію. Тепер Хва може радикально покращити свої побутові умови, та все одно побоюється витрачати багато грошей на себе. Також її бентежить зміна кола спілкування: вона змушена покинути старих друзів і колег, дехто з яких, вочевидь, починає вважати її зрадницею, й долучитися до супергрошовитих Лінчів та їхніх топ-менеджерів. На додачу до всього цього, її оточує смерть. На роботі вона має постійно тримати очі розплющеними (що, зважаючи на її захворювання, звучить як жахливий каламбур), оскільки Джоелові, її підопічному, щороку погрожують убивством. Згідно з цими погрозами, йому залишається жити всього рік. Потім Хва опиняється посеред шкільної стрілянини, під час якої дістає травму. Однак їй неймовірно пощастило в порівнянні з деякими її колишніми подругами: деякі з них помирають за підозрілих обставин.
Хва вже думала, що зав'язала з Лінчами та їхніми сімейними драмами, але змушена повернутися на посаду Джоелової охоронниці. Вона не лише керується турботою про благополуччя хлопчини (в якій вона не готова зізнатися навіть собі), а й хоче скористатися привілеями цієї роботи, щоби провести власне розслідування. Спершу може видатися, ніби у трагічних подій, свідком яких стала Хва, немає нічого спільного. Та вона, скориставшись своїм знанням міста й доступом до його систем стеження, дізнається, що насправді вони пов'язані так, як при здоровому глузді не подумав би ніхто. Те, що Хва виявляє, їй не подобається, і людям, які за всім цим стоять, вона теж не подобається. Однак вона надто рішучо налаштована, щоб дозволити комусь із них замордувати себе чи близьких їй людей.
Джек була хорошою дівчинкою з пристойної родини, але з власного вибору стала піраткою. Надворі 22 століття, і світ, у якому вона живе, гіперз'єднаний, та все ж у ньому є дуже багато місця для піратства та всього властивого йому антуражу. Цей світ антиутопічний: громадянські права в повному обсязі коштують таких грошей, яких багато в кого немає, а ліки, що рятують життя, винаходять майже регулярно, та вони все ж недоступні переважній більшості людей. Рабство функціонує з низкою застережень і обмежень, але їх легко обійти. Джек уникнула всіх цих бід, а також багатьох інших, просто завдяки тому, ким вона народилася (на момент її народження її рідні вже понад століття були повноправними громадянами процвітаючої Канади), але вона вирішила допомагати тим, кому пощастило менше, а не стати корпоративною дослідницею з доброю платнею. В результаті тепер вона вивчає всі корисні патентовані препарати, що з'являються на ринку, та копіює їх, аби зробити їх доступними широкому загалу. 
Діяльність це, звісно, неприбуткова, тож Джек, аби зводити кінці з кінцями, доводиться займатися на стороні менш почесною роботою. Заради грошей вона торгує рекреаційними наркотиками та препаратами-стимуляторами, які також часто бувають спіраченими новинками. Саме такий препарат і доводить Джек до біди: вона піратить перспективну речовину, що не пройшла належні випробування, і невдовзі дізнається, що вона має жахливі побічні ефекти. Люди, що просто хотіли підвищити свою продуктивність, буквально запрацьовують самі себе до смерті, при цьому наражаючи на небезпеку інших. Джек не може просто махнути на це рукою й відчайдушно намагається зупинити шкоду, яку чинить препарат. "Заксі", корпорація-виробник препарату, звісно, розлючена і хоче влаштувати показову екзекуцію. Тому не дивно, що Джек, яка й без того вже не один рік перебуває на втіках, переслідує команда висококваліфікованих убивць. Тим часом вона намагається створити ліки від наслідків вживання препарату. Для цього їй доводиться скористатися допомогою людей, із якими вона б воліла більше ніколи не зустрічатися, людей, від яких вона й не сподівалася на допомогу, та навіть однієї особи, що не є людиною. 
Джек, звісно, не дурна, тож найманим убивцям, попри підтримку всемогутньої МКВ (Міжнародної коаліції власності), важко її знайти. Однак вони наближаються попри всі її старання убезпечити себе. От тільки, коли вони таки знаходять Джек, їм доводиться зіткнутися з дечим неочікуваним, тим, що вона здобула завдяки іншому зі своїх численних талантів. 
Рідрі не пощастило народитися у всесвіті, розідраному військовим конфліктом, і постраждати від нього в дитинстві. Перш ніж стати підлітком, їй довелося пережити втрату батьків і відновитися від ушкодження мозку, будучи аутичною дитиною. Ба більше, вона вийшла з усього цього загартованою, сильнішою і розумнішою, заразом відкривши в собі низку талантів. Коли вона виростає, виявляється, що вона цілком може покласти край цій війні, що лютувала більшу частину її життя.
До двадцяти шести років Рідра встигає написати декілька книжок поезії (і від неї явно можна чекати більше), отримати ліцензію пілота космічного корабля, досягти успіху в бойових мистецтвах і, що найважливіше, спробувати попрацювати на армію рідного Альянсу криптографом і знудитися цією роботою. Однак армії вдається після тривалого торгу отримати від неї допомогу знову, коли вона стикається з лінгвістичною головоломкою, яку геть не може розгадати. Інша сторона конфлікту, Загарбники, почали використовувати під час саботажу таємничий код, який у війську Альянсу прозвали "Вавилон-17". От тільки, як швидко помічає Рідра, це не код, а мова. І до того ж дуже дивна мова. Швидке знайомство з Вавилоном-17 дає Рідрі можливість прогнозувати, де відбудеться наступна атака, тож вона здуває пил зі своєї ліцензії пілота і береться керувати космічним кораблем. Справі не допомагає те, що частина спеціально підібраної нею команди, попри очевидну компетентність, страждає від власних психологічних проблем. Однак Рідрі все-таки вдається дати раду багатьом їхнім проблемам і навіть вести їх у справжні космічні бої, водночас ведучи перемовини з численними можновладцями, від яких залежить їхня місія та життя, і гарячково працюючи над граматикою та лексикою Вавилону-17. Щоправда, вона не враховує, що її інтелект, знання та здібності, які завжди дуже їй допомагали, цілком можуть її згубити. Або ні. Насправді можливо, що вона знайшла спосіб не лише виправити лихо, якого вона сама накоїла, а й побити Загарбників їхньою ж зброєю.

Profile

Дівчина з обкладинки

January 2020

S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
1920 2122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 10th, 2025 11:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios