covergirl_ua | Entries tagged with письменниці

Спершу Амані ще до народження позбавили домівки: її рідну планетну систему окупувала агресивна імперія. Тепер її рідну мову не надто терплять у публічному просторі (а то й відверто забороняють), традиційні практики її культури поступово стирають, а еліту її народу або винищили, або змусили замовкнути тими чи іншими засобами. Того ж дня, коли вона стає повнолітньою, в неї забирають власне "я" - позбавляють як видимих знаків рідної культури, так і будь-яких можливостей зробити поетичну кар'єру, якої вона бажає і на яку заслуговує. Все це лиш через те, що вона як дві краплі води схожа на Марам, імперську принцесу й безпосередню спадкоємицю системи.
Амані силоміць привозять до палацу, в якому мешкає принцеса, та змушують якомога більше імітувати її манери, щоб виступати її двійником. Марам - напівкровка з безжальними, амбітними старшими братами й сестрами та гострою ненавистю до себе, тож багато людей зневажають її просто за те, що вона існує, а в решти вона викликає ненависть своєю ворожістю до всього пов'язаного з корінним населенням. Мало того, що Амані працюватиме на своїх окупантів - їй дістанеться особливо ризикована робота. Проблем додають ще й відмінності між їхніми характерами, що час від часу викликають у людей настороженість і підозру.
На щастя, Амані знаходить несподіваних союзників, які мають достатньо мудрості, зв'язків і ресурсів, щоб підтримати її та зробити корисною для достойної справи. Як виявляється, щонайменше на одній планеті в системі набирає сили рух опору імперському пануванню. Хоча до нього входить кілька відомих людей зі значним досвідом у політиці, Амані є безцінною для руху. Її незавидне становище при дворі означає, що вона може чути багато таких розмов, до яких можуть мати доступ дуже небагато людей, а отже, вона - найкраща шпигунка, на яку міг сподіватись опір. А тим часом, хоч як це неймовірно, міцнішає дружба Амані з Марам. Хоча вони опиняються по різні боки барикад і вона ось-ось украде в Марам хлопця, Амані мимоволі сподівається, що ця принцеса зможе змінити нинішню систему зсередини. Тому Амані розпочинає подвійну гру, щоби примирити всі свої симпатії й кінець кінцем зазнає невдачі. Однак вона готова відновитись і виправити все, що потрібно, доки живе на світі.

Здавалося б, у Еммелін уже вдосталь проблем. Їй усього дев'ятнадцять, а вона вже має починати життя практично з нуля після зриву, через який вилетіла з вишу й опинилася у психлікарні. Майже без копійчини, змушена приймати дорогі ліки від свого психічного захворювання (вона - параноїдна шизофренічка з депресивними тенденціями) й гадки не маючи, що робити зі своїм життям, Ем наймається на роботу до місцевого супермаркету просто тому, що так хоче її мати. Її нова робота отупляє, її колеги - нудні люди, тутешня корпоративна культура просто нестерпна. Їй не вистачає хіба що обов'язку врятувати світ. Але, як стверджує голос із коробки морожених курячих нагетсів, вона таки зобов'язана це зробити.
Ескодекс, детектив з іншого виміру, навіть не думає, що може показатись Ем, але може спілкуватися з нею телепатично (щоправда, голосові повідомлення він теж приймає). Йому байдуже, які незручності він чинить Ем своїми викликами - почасти через те, що вважає себе набагато вищим за всіх мешканців її виміру, почасти через те, що хоче, щоб вона виконала певну термінову роботу. Могутня лиха сутність ось-ось заволодіє виміром Еммелін і вже накинула оком (фігурально кажучи) на його вимір, але Ескодекс як істота з абсолютно іншого часопростору, не може прибути сюди навіть для збору розвідданих, необхідних для боротьби з сутністю. Тож він обирає Ем собі за агентку, яка виконуватиме всю потрібну в її вимірі роботу, хай яка вона небезпечна. Еммелін просто не може відмовитись: якщо їй пощастить, вона, як обіцяє детектив, дізнається, де зараз її давно пропалий батько. Проте вона також розуміє, що ходить по тонкій межі: сутність вирішила ввійти до її світу через той самий супермаркет, у якому вона працює, тож боротися з нею здебільшого доводиться в неї на роботі.
Отримуючи Ескодексові накази, Ем, як правило, бурчить, оскільки має демонструвати поведінку, яка зазвичай асоціюється з психічними розладами, порушувати внутрішні норми поведінки свого супермаркету та вдаватися до відверто незаконних дій. Однак вона не може їх не слухатися, бо бачить, як люди довкола неї перетворюються на зомбі зі скляними очима і це навіть заохочується. В супермаркеті починаються таємничі смерті, схожі на самогубства. Сутність навіть добирається до її рідних, хоч і через інші канали. Ем, звичайно ж, налякана і спантеличена, але вона знає, що треба щось робити, і робить це. При цьому вона згадує певну незручну правду про своє минуле, знаходить несподіваних союзників, навіть б'ється з монстрами - і залишається психом.

Коли їхня мати, що мітить у злі королеви-відьми, надумала заволодіти світом, Морі та її сестра-близнючка Мор цілком могли залишитись осторонь. Та все ж вони зробили інший вибір і жахливо постраждали: через майже абсурдний нещасний випадок під час їхньої битви Мор загинула, а Морі отримала інвалідність. Таким чином, життя Морі перетворюється зі стерпного на натуральне пекло. Вона залишається без людини, яку звикла вважати своєю половинкою (до того ж кращою у певних аспектах), навіки позбувається можливості займатися спортом, в тому числі й тим, який їй подобався, та стикається з недоступністю середовища практично всюди, куди приходить. Морі змушена боротися з постійним фізичним болем, який ще й не дає їй бачити фей так часто, як раніше. А на додачу до всього її відправляє до школи-пансіону в Англії, середовища, відверто ворожого до таких дівчат, як вона - валлійка з інвалідністю і представниця середнього класу, - батько, якого вона практично не знає. Однак Морі впевнена: з книжками її існування все ще стерпне. Вона - завзята шанувальниця фантастики і швидко знаходить кілька стабільних джерел нових книжок для себе, хоча й може прочитати один роман менш ніж за день. І все ж Морі, хоч і схована за стінами відверто немагічної школи, не захищена від шкідливої магії, яку застосовує її мати, а її спроби самооборони можуть провалитись або забезпечити їй покарання від адміністрації школи.
Щоправда, корисна магія не зовсім зникла з життя Морі. Їй вдається зустрітися з померлою сестрою - і вона мало не йде за нею. Вона за будь-якої нагоди намагається зустрітися з феями, і часом це їй навіть вдається. Перш ніж заприсягтися ніколи не застосовувати магію не задля самозахисту, вона виконує ритуал для того, щоби знайти споріднені душі. Можливо, він навіть виявився неймовірно успішним. Або ні. Проблема з магією, якою користується Морі, у тому, що вона сильно впливає на час і простір і її існування завжди можна заперечити. Тож, наскільки ми знаємо, Морі могла знайти свій клуб любителів фантастики суто випадково або, власне, начаклувати його. Вона могла чарами добитися симпатії від свого ідеального хлопця або зробити так, що він узагалі з'явився на світ. Ба більше, є ймовірність, що вона створила весь фантастичний фендом разом із клубами та конвентами (і цим блоґом, гадаю, теж). Схоже, ми ніколи не знатимемо правду - кінець кінцем, зміни у просторово-часовому континуумі просто неможливо ні довести, ні спростувати.

Щоправда, є руїни заводу, який колись мозолив очі Морі та Мор. Труп чоловіка, який чіплявся до Морі. Хлопець-маґл, якому з допомогою Морі вдалося побачити фей. А ще нетрадиційна процедура, в якій Морі відчуває потужну магію, приносить її скаліченій нозі більше користі, ніж офіційна медицина. Під час іншого двобою з матір'ю Морі навіть бачить справжню казкову магію, значно яскравішу за все, з чим вона досі стикалася. Втім, її якраз дуже-дуже легко спростувати. Судячи з того, що ми знаємо, там усе можна просто пояснити тим, що книжки люблять тих, хто їх любить. А хіба ні?

Рідрі не пощастило народитися у всесвіті, розідраному військовим конфліктом, і постраждати від нього в дитинстві. Перш ніж стати підлітком, їй довелося пережити втрату батьків і відновитися від ушкодження мозку, будучи аутичною дитиною. Ба більше, вона вийшла з усього цього загартованою, сильнішою і розумнішою, заразом відкривши в собі низку талантів. Коли вона виростає, виявляється, що вона цілком може покласти край цій війні, що лютувала більшу частину її життя.
До двадцяти шести років Рідра встигає написати декілька книжок поезії (і від неї явно можна чекати більше), отримати ліцензію пілота космічного корабля, досягти успіху в бойових мистецтвах і, що найважливіше, спробувати попрацювати на армію рідного Альянсу криптографом і знудитися цією роботою. Однак армії вдається після тривалого торгу отримати від неї допомогу знову, коли вона стикається з лінгвістичною головоломкою, яку геть не може розгадати. Інша сторона конфлікту, Загарбники, почали використовувати під час саботажу таємничий код, який у війську Альянсу прозвали "Вавилон-17". От тільки, як швидко помічає Рідра, це не код, а мова. І до того ж дуже дивна мова. Швидке знайомство з Вавилоном-17 дає Рідрі можливість прогнозувати, де відбудеться наступна атака, тож вона здуває пил зі своєї ліцензії пілота і береться керувати космічним кораблем. Справі не допомагає те, що частина спеціально підібраної нею команди, попри очевидну компетентність, страждає від власних психологічних проблем. Однак Рідрі все-таки вдається дати раду багатьом їхнім проблемам і навіть вести їх у справжні космічні бої, водночас ведучи перемовини з численними можновладцями, від яких залежить їхня місія та життя, і гарячково працюючи над граматикою та лексикою Вавилону-17. Щоправда, вона не враховує, що її інтелект, знання та здібності, які завжди дуже їй допомагали, цілком можуть її згубити. Або ні. Насправді можливо, що вона знайшла спосіб не лише виправити лихо, якого вона сама накоїла, а й побити Загарбників їхньою ж зброєю.

Наша перша кандидатка - одна з моїх улюблених персонажок в одному з моїх улюблених жанрів.

Дана завжди була жінкою непересічною. Заради літературної кар'єри вона пішла на ризик відірватися від родини, злидні та голод. Заради любові вона не побоялася очевидного дисбалансу влади у стосунках: вона - афроамериканка, він - білий (і будьмо чесні, в романі це принесло чудові плоди). Отримавши на день народження чи не найбожевільніший подаруночок усіх часів і народів, вона майже не губиться і витискає якнайбільше з жахливої ситуації. Щойно її без попередження викидає в минуле, коли вона раптово з'являється невідомо де, вона рятує незнайому людину від потопання. На відміну від більшості мандрівниць у часі, які тут засвітяться, Дана не має формальної підготовки в галузі історії часу та місця, до яких потрапляє, та й будь-якої історії взагалі. До того ж у минуле і назад її, на перший погляд, кидає навмання, але їй доволі швидко вдається адаптуватися до свого нового графіка. І звісно, вона мала потрапити саме на плантацію в Меріленді на початку 19 століття, просто до рук дуже проблемної сім'ї рабовласників, а гірший пункт призначення для чорношкірого мандрівника в часі важко собі уявити. Ускладнює ситуацію те, що Дана змушена допомагати одному з них - хлопчикові, з якого в неї на очах виростає страшенний гад. Якщо вона не допоможе йому вижити, щоб він згодом вчинив таке, від чого стало б гидко будь-якій людині з робочим моральним компасом, їй не народитися. Хоч Дана так насправді й не переборює свою огиду до жахливої сімейки та її схильного до негараздів спадкоємця, якого мусить захищати, їй вдається виконати своє завдання.
Однак не можна сказати, що Дана водночас не переслідує власні цілі. Вона не лише готова допомогти людині в біді - вона цілеспрямовано шукає шляхів вчинити так, як годиться. При цьому вона практично не дбає про можливі наслідки: для неї важливо лише захистити слабких і бодай частково відновити справедливість. Щойно в Дани з'являється така можливість, вона навчає дитину з рабської родини основ грамоти, а трохи побачивши медицину 19 століття в дії, вона, коли її знову відносить у минуле, бере з собою трохи таблеток 70-х років. Часові парадокси? Ні, не чула. Проте й шибайголовою її не назвеш: вона більшу частину книги лишається врівноваженою, доволі спостережлива та швидко заповнює прогалини у знаннях будь-якою інформацію, на яку може натрапити. Навіть б'ється вона, пригадуючи те, що колись бачила у бойовиках. Останнє також чудово показує її найнеймовірнішу рису: Дана практично не вписується в типаж, який люди зазвичай уявляють, почувши слова "сильна персонажка". Вона - не просто сувора бойова жінка, вона не войовниця і навіть не лідерка. На хвилиночку: попервах Дана навіть сумнівається, що їй варто бити людей заради самооборони. Її приклад чудово показує: якщо вигадана жінка не зайнята весь час ефектними подвигами, це не конче має означати, що вона нецікава чи пасивна.